Автор: anti-colorados
Але це все так виглядає зараз, а якби Леонід Брежнєв прожив на кілька років більше, запитання б не стояло взагалі. Найбільшою та вирішальною битвою, безумовно, вважалася б Новоросійська епопея, в якій особисто брав участь Леонід Ілліч. Якби не його чуйне керівництво в тій битві, то жоден Сталінград чи Курськ не допоміг би. Під майбутнім чотириразовим героєм СРСР і маршалолісимусом тільки коней було вбито втричі більше, ніж під Наполеоном, простіше кажучи – табун. І взагалі, хто такий Наполеон, коньяк, чи що?
І маси вже почали втягуватись у цей варіант історії. До речі, якби це сталося, то ця казка була б нічим не гіршою за попередню. А головне тут те, що книжку «Мала земля», яка описала цей героїзм, писав «творчий колектив», а Брежнєв у кращому разі – читав остаточний варіант. Потім, з огляду на приголомшливий успіх, було написано трилогію – «Цілина» і «Матриця. Відродження»… Хоча ні, без Матриці. І всі три книги відразу увійшли до шкільної та вузівської програми настільки щільно, що якби школяр, відповідаючи на уроці хімії, процитував щось із великих праць Брежнєва, то в училки рука б не піднялася поставити нижче чотирьох балів, і один бал вниз був би тільки за те, що не зовсім з теми, а сама цитата їй просто не могла не сподобатися.
Таких прикладів можна наводити безліч, але погодьмося, краще нехай такого діяча здолає епістолярний жанр, ніж кулінарія, як Жана Беделя Бокассу, імператора Центральної Африки, який натурально їв своїх опонентів, приготовлених за всіма правилами кухарського мистецтва. Але це лише тому, що писати він не любив зовсім. І ось щойно стало відомо про те, що свою книгу видав вічний лідер Китаю Сі Цзіньпін.
Називається вона «Управління Китаєм», хоча цю назву підказали люди, які працювали над книгою, бо робочі назви «Я та мої тапки» і наступна «Сі Сі – це сила» виявилися надто специфічними, як і смажені кажани, яких їдять у Китаї. Для решти світу ці назви були б не за фен-шуєм. А от «Управління Китаєм» звучить просто і буденно, як управління пилососом, наприклад, або телевізором, зібраним у тому ж самому Китаї.
Тож книга пішла в маси, як дріжджі у відоме місце, і ефект вийшов схожим. Безумовно, в Китаї вона буде розходитися сотнями мільйонів примірників. На «Майн Кампф» фюрер також непогано заробив. Тут фокус у тому, що видати книгу треба за життя, бо потім її сторінками навіть підтиратися не стануть, а одразу пустять на розпалювання чи макулатуру. Але тут цікаве навіть не те, що Сі «вступив у фазу розкриття талантів», а реакція на це Західного світу.
Цей шедевр, зокрема, продається через мережу Amazon, і через те що на сайті є опція коментарів будь-якого товару, то стали коментувати і цю нетлінку. Як там її вже оцінювали, нам невідомо, зате відомо, що уряд Китаю звернувся до керівництва Amazon для того, щоб те увімкнуло модерацію коментарів саме щодо цієї позиції і не допускало негативних коментарів. Нам важко судити, наскільки це була така пропозиція, від якої неможливо відмовитися, але в Amazon стали блокувати негативні відгуки, а ті, які було опубліковано раніше, повністю видалили. Ось така реакція.
Якщо озирнутися на все, викладене вище, то все ж таки відповідь на головне запитання не вийшла однозначною, бо два варіанти мають однакове право на життя: як «Влада – сестра таланту», так і «Шиза – сестра таланту». І як можна помітити, ці дві тези дуже часто цілком мирно уживаються між собою. Чому так? Це – окреме питання, яке потребує особливої уваги.
За правилами формальної логіки, “Талант” виноситься за дужки и другий “Талант” теж, де вони і перетворюються на нуль, якого б розміру не були початково. А в сухому остатку залишається, що “Влада=Шиза”