Автор: anti-colorados
Якщо повернутися до «талантів», то ніяк не можна не відзначити просто самородків, які ощасливили собою Туркменістан. Ніязов, а потім – і Бердимухамедов стали еталонними зразками того, у що це все може вилитися. У Ніязова виявилося не так багато часу для того, щоб знайти в собі всі таланти, але у його послідовника часу вистачило на все. При погляді на те, що він виробляє, складається враження, що він склав собі список талантів і проходить по ньому з усією пролетарською ненавистю. Між іншим, янелохові часто дорікають, що він обіцяв їздити на велосипеді, так от, Бердимухамедов на ньому їздить. Нижче – дуже пізнавальне відео, яке знято кимось із країни-окупанта, але подивитися його варто до кінця.
Але це зразок нічим не стриманого або навіть клінічного таланту. Саме за своєю психіатричною складовою цей екземпляр явно переплюнув імператорів Калігулу та Нерона. Але, як і у всіх наведених вище випадках, пацієнт нічим таким не вирізнявся за часів Туркменбаші. Це – точно, бо мені особисто доводилося стикатися з ним у ті часи, і він був точнісінько таким самим діячем, як і та захоплена масовка, яка тепер оточує його самого. Тобто «перед особою начальницькою мав вигляд хвацький і придуркуватий». Але Схід – справа тонка, і нам не зрозуміти цієї гарячкової тяги до такої дикості. Просто тут важливо враховувати те, що там таке приймається на «ура», бо Туркменбаші теж був обдарованим пацієнтом і навіть написав культову книжку «Рухнама», яку туркмени вчили напам’ять.
Проте ще з совкових часів було відомо, що є сфера діяльності, де можна без особливого побоювання виявити власні обдарованість та талант. Безумовно, це – «письменство». Адже ось намалював маразматик «чорну кішку», і попри все своє холуйство, челядь потай пирскає зі сміху по кутках. А книжка – інша справа: пишуть її довго та непомітно для оточення. А якщо так, то хто там її писав насправді – велике питання, але в титрах буде вказано авторство правителя. Йому й залишиться тільки придумати свою назву, і через те що «Моя боротьба» вже зайнята, доведеться трохи «потрудити мізки».
Результатом може стати твір, здатний створити натуральний тектонічний зсув у свідомості мас. Ось, наприклад, хто зможе одразу назвати головну битву Другої світової війни? Якщо запитання адресувати тому, хто не стикався з совковою версією цієї історичної події, то варіантів може бути безліч, а совку буде хоч і простіше, але все одно відразу відповісти на нього не вдасться. Швидше за все, він зависне на виборі між Сталінградською битвою та Курською дугою.
Щоправда, така дилема виникне у тих, хто не особливо занурювався в цей варіант історії, а кому таки довелося, то йому було б набагато складніше, особливо в совкові часи, коли існував інститут примусового «психіатричного лікування». Справді, ось ти почав би комусь розповідати, що «битва за москву», наприклад, чи «штурм Берліна» були незначними, – чим усе закінчиться? Отож бо, тому на таке слизьке запитання звичайний совок відповідав просто і однозначно: «Наливай!»
(Далі буде)