Уперше опубліковано: 05.03.2017
Авторка перекладу: Світлана
Учора ми докладно описали ефект Поклонської – Гундяєва, відомий як мироточення. Відомо, що він спостерігається на культових предметах православ’я, пов’язаних зі святими. Читачі просять розповісти про причини, які можуть стати основою канонізації саме в РПЦ. Ми провели своє дослідження і пропонуємо невеликий нарис на тему.
Зараз ця тема розкривається у всій красі, і якщо раніше треба було поринати в аннали історії, якими є літописи і меншою мірою – церковні житія, то нинішні вже канонізовані персонажі й ті, хто стоїть на черзі, цілком доступні для вивчення всіма охочими.
Почнемо з того персонажа, який таки замироточив посеред Криму з надр свого бронзового погруддя. Хоча спочатку варто сказати кілька слів про місце, де це чудове дійство відбулося. Крим завжди називався «всесоюзною оздоровницею», і як ми тепер розуміємо, назву цю присвоїли авансом або навіть заочно. Навіть бюджетні курорти Єгипту і тим більше – Туреччини показали просту істину. Під курортами в совку мали на увазі зовсім інше. З таким самим успіхом автомобіль «Волга» називався лімузином. Якщо вилучити псевдонаукову назву «оздоровниця» з визначення Криму, то виявиться, що місцеві громадяни якось не вражали ні наукою, ні промисловістю, ні сільським господарством, але звикли отримувати зарплату за сумнівні результати своєї «праці». Коли совок розвалився і виникла альтернатива курортному туризму, то будь-яка адекватна людина, яка хоч раз побувала в Хургаді, більше ніколи не подумає про «відпочинок» у Криму.
Тому заможний турист поїхав за кордон, а дуже багаті діячі почали будувати власні вілли зі своїм, некримським персоналом. Місцева публіка не сильно прагне йти у сферу послуг і бажає, щоб усе було як раніше: вони начебто щось роблять і за це отримують стабільну зарплату, пенсії та інше. Саме тому Крим з ностальгією до останнього моменту чіплявся за комуністів. Перед окупацією там цілком можна було бачити процесії під червоними прапорами та комуністичною символікою. Ще тоді існувала думка, що комуністичний дух із них не випалити навіть розжареним металом. Але де там! Минуло лише три роки, і вони, вже перевзувшись на льоту, стали найзавзятішими шанувальниками імператора. Це – ті самі люди, які ще нещодавно кричали: «Ленін, партія, кам-са-мол!». Саме вони вишикувалися в черзі до мироточивого погруддя імператора, якого РПЦ оголосила святим.
Варто сказати, що в історії московії-росії було багато дивних царів. Деякі змалку звикли різати своїх родичів, і так, що Кім Чен Ин – нервово курить осторонь. Інші надували ковальськими міхами бояр і людей, які просто потрапили під руку, подібно до жаби з соломинкою, в те ж саме місце, що й жабу, треті дуже любили коней, але таких безтямних, яким був цар Ніколя 2, – важко знайти. Ті речі, які справді показують його сутність, – оминають увагою, хоча вони знаходяться на найвиднішому місці. Прийнявши престол, він узяв на себе відповідальність за долю держави і народу. Але так складається в царській, совковій та постсовковій історії, що перша особа держава була безвідповідальною за визначенням. Ніхто з царів, партійних бонз чи президентів не зробив собі харакірі і не пустив кулю в лоба на знак відповідальності за фатальне рішення, що спричинило загибель маси людей.
Але Ніколя зробив ще гірше. Він просто закинув управління країною, втягнутою ним же у грандіозну війну. Тобто простою мовою це звучить приблизно так: «Я втомився і йду. А ви – танцюйте конем». Це була вершина його відповідальності як керівника держави, яка впала через кілька місяців, вкрившись морем крові та горами трупів. Приблизно така ж йому ціна і як людині, бо він палець об палець не вдарив для того, щоб забезпечити безпеку хоча б своїм численним дітям. У результаті чекісти мали змогу поспілкуватися з його доньками про глибини Всесвіту, після чого їх постріляли, як скажених собак, скинули в шахту й закидали гранатами для надійності. Цей «подвиг» не міг бути обійденим, і Коля став святим і мироточивим.
(Далі буде)