Автор: anti-colorados
Тож Черчілль впрягся у справу, яка здавалася нездійсненною апріорі, і ось через рік ситуація стала поступово змінюватися, а чим усе закінчилося, всі ми чудово знаємо, як знаємо й те, що товариш Гітлер спочатку навіть капітуляції не вимагав, а просто – зрозуміти і пробачити. Рудольф Гесс полетів до Британії з однією метою – запропонувати їй перекроїти сфери впливу. Простіше кажучи, путін намагався ступити слід у слід за Гітлером і теж домовитися з усіма про сфери впливу.
Але путін – не Гітлер, він – безталанний гопник і тому може лише пережовувати те, що вже було кимось з’їдено, і з переділами сфер – те ж саме. А фюрер пропонував Британії справді спокусливий варіант: Британія відмовляється від континентальної Європи, а Рейх – не чіпає ні саму Британію, ні її колонії, де б ті не знаходилися. У результаті для нащадків залишилася мудрість з приводу переговорів з агресором, де він порівняв це з промовами на адресу крокодила, який схопив вас за ногу. Зрозуміло, що арахамієподібні антропоморфи нічого цього не можуть знати як через глибоке і всеосяжне невігластво, так і через свою неприховану просочинську позицію.
Словом, Черчілль прийняв рішення, яке не несе ні спокою, ні ілюзії миру (припинення вогню та відведення військ), а вперся і потягнув спочатку свою країну, а потім – і всю антигітлерівську коаліцію до остаточного розгрому Рейху. А хто б від нього міг чекати чогось подібного, коли він досить довго жив життям садівника-аматора? І ось щось подібне можна було подумати про нинішнього прем’єра Великої Британії – Бориса Джонсона. Його екстравагантні витівки аж ніяк не вказували на те, що він має такі самі чіпкі, залізні щелепи бульдога, які були у Черчілля, але тепер це – очевидно, бо саме Джонсон є вістрям політичного списа, який дедалі глибше занурюється в політичне тіло помісі свині, собаки та двох півнів у поганому сенсі.
Між іншим, зі свого великого життєвого та професійного досвіду можу сказати таке. Чим сильніша людина, чим міцніший її дух і чим вищий інтелект, тим з більшою часткою впевненості можна говорити про те, що вона легко сприйматиме жарти на свою адресу, а коли ця сукупність набагато вища за середній рівень, вона сама жартуватиме з себе так, що у жартівників просто фантазії не вистачить її переплюнути. І навпаки.
Просто уявімо, що якийсь безіменний персонаж усе своє життя працював клоуном на виклик. Він відвідував ранки, весілля та інші заходи, де, показуючи свій убогий вигляд, викликав сміх публіки, що виливалося в його гонорари. Тобто він жив з того, що валяв дурня: переодягався казна у що, дивно грав на клавішах губної гармошки та виробляв безліч речей, які викликали сміх. І ось волею доль він став великим начальником. І тут з’ясовується, що і сам він не вміє пожартувати з себе, і його аж трясе, коли хтось це робить на його адресу. Він неначе намагається викреслити з життя той образ смішного чоловічка, над яким працював довгі роки. Але Джонсон не такий. Він смалить таке, що якби хтось і захотів би з нього жорстко пожартувати – не зміг би, бо він у цій справі йде набагато далі.
Не дивно, що якщо Байдена можна назвати мозком антипутінської коаліції, то Джонсона можна вважати її серцем. І ось у нього сьогодні день народження. Від усього нашого колективу ЛО вітаємо великого друга України, який лупить кремлівську гадину так, як цього не може собі дозволити ніхто. Бажаємо йому сил, здоров’я і великої наукової праці про те, як він і Байден допомогли нам злити в унітаз погань, що лежала посеред Європи століттями і ніхто не наважувався це нарешті змити, тобто увійти в історію переможцем московської гадини.
І на завершення – наше звичне: «Борисе, смали!»