«КАК ВЫ ЛОДКУ НАЗОВЕТЕ, ТАК ОНА И ПОПЛЫВЕТ»
Дивні події відбуваються в ці дні як у основного, так і допоміжного противника. Почнемо з другого. Там було урочисто збудовано і не менш урочисто спущено на воду новий есмінець під поетичною, хоч і трохи нецензурною назвою «Choe Hyon», транскрипцію якої ми наводити не станемо, бо матюки у нас заборонені. За даними обізнаних джерел, цей корабель було побудовано зі щільною участю фахівців із федерації.
Начебто вони там мали зварганити щось таке, що могло б протистояти досить успішним кораблям Південної Кореї. Тут тобі й нові форми, які забезпечують меншу помітність для РЛС, і інші технології, а в результаті – вийшов красень, на церемонію спуску якого на воду прибув сам Кім Вин Сунь, та ще й з дружиною, наскільки можна зрозуміти, чи сестрою, яка – та ще Кімша.
Як водиться, спуск на воду будь-якого судна – невелике свято, а великий військовий корабель спускають на воду взагалі урочисто, з оркестром та іншими атрибутами, доречними для такої події. Ну, а якщо там присутня перша особа, особливо така круглолиця і в таких безрозмірних революційних шароварах, то подія тим більше стає видатною. Словом, корабель прикрасили стрічками, і тільки треба було дочекатися, щоб вождь чучхе сказав «Поїхали» і махнув рукою, що він і зробив. Швидше за все, саме товариш Кім виконав свою частину ритуалу як слід, тобто махнув клешнею, і корабель полинув до води. Але далі почалося непередбачене.
Скажімо так, цей кораблик був зовсім не маленьким, і його заявлена водотоннажність – 5 тисяч тонн – трохи менша, ніж у перших ітерацій есмінця ВМФ США класу «Арлі Бьорк», і тому це диво техніки і зразок вундервафельності рушило до води. Але візки, на яких спускався на воду корабель, не рухались паралельно, через що спускова каретка передчасно зійшла зі шляху та осіла, корабель отримав кілька пробоїн, а його ніс залишився на стапелі, і зрештою він ліг на бік, намацуючи найближчу мілину. І все це – на очах наслідного вождя і учителя, товариша кораблів і зенітних кулеметів.
Зрозуміло, що при погляді на це у Ина відразу зіпсувався настрій, і він назвав те, що сталося, «злочином, викликаним легковажністю, безвідповідальністю і ненауковим емпіризмом». Причому все це він встиг роздивитися буквально за кілька секунд, поки корабель став раком, пардон – креном. Пильний погляд миттю роздивився сліди емпіризму на борту, ну, а за легковажність і безвідповідальність хтось обов’язково відповість. За менші справи десять років тому Ин розстріляв свого родича із зенітного кулемета, твердо тримаючи дядька у прицілі. Тож тут буде щось схоже. Російським товаришам варто було подумати про те, що краще б горілку не пиячити, бо кулемету все одно, хто перед ним.
Крім того, Ин грізно заявив про те, що подію буде розглянуто на пленумі ЦК правлячої Трудової партії. Воно й зрозуміло, адже Спортлото там зроду не було, і тому розглядати все треба виключно на пленумі ЦК. Тут не може бути двох думок.
БАТЬКІВЩИНА-МАТИ. ТВОЮ…
Як відомо, за раніших часів совкові скульптори грішили великими статуями безглуздих жіночих фігур, які неодмінно комусь погрожували мечем. Зрозуміло, що якби тепер узялися ліпити щось символічне, сучасні скульптори суцільно ліпили б фігури бойових осликів, що везуть на передову боєприпаси або у зворотний бік – залишки штурмової групи. Але тоді смаки були іншими, і це має бути неодмінно жінка, і не те щоб у стилі ню, але немовби з натяком. Публіці ж пояснювали, що це батьківщина-мати.
Чому мати весь час постає з холодною зброєю, сказати складно, але якщо уявити собі жінку, яка погодилася б ось так, на витягнутій руці, тримати кілька кілограмів заліза, то зразу стало б зрозуміло, що композиція не дружить з реальністю на всі чотири ноги. Втім, це був закон жанру, і в Києві ми теж можемо спостерігати щось подібне. Словом, 450 тонн неіржавної сталі й зараз заглядають у воду Дніпра, і єдине, що тішить, – то це напрямок, у якому пам’ятник погрожує своєю зброєю.
Але у нас ця фігура хоча б має спокійний вигляд, а ось у Волгограді вона стоїть з широко роззявленим ротом. Через те що в совку сексу не було, то можна припустити, що автор статуї мав на увазі: розмахуючи холодною зброєю, фігура щось кричить, і через те що поруч нікого нема, а в ті часи, коли основною зброєю були саме мечі, в тих місцях узагалі нікого не було, можна легко здогадатися, що саме вона кричить, але знову-таки тут ми не можемо викласти версії того, що нею було сказано.
Здавалося б, сама ця дивна фігура – артефакт з іншої епохи, і до нашого часу це не має жодного стосунку. І загалом так воно і є, крім однієї невеликої деталі. Її описано у ворожій пресі приблизно так:
«Вранці 22 травня всередині монумента «Батьківщина-мати кличе!» на Мамаєвому кургані у Волгограді виявили 68-річного ректора Московської державної академії фізичної культури (МДАФК). За попередніми даними, чоловік помер під час екскурсії. Чесноков під час групової екскурсії піднявся нагору, в голову статуї. В одному з приміщень йому стало погано. Якийсь час йому намагалися надати допомогу інші учасники екскурсії. Проте ректор помер до приїзду швидкої… Організовані екскурсії у верхню частину скульптури давно не водять, і вони, по суті, є незаконними».
Тобто ректор віддав кінці безпосередньо в голові статуї, і останній погляд на небо в нього було організовано якраз через її рот. Мабуть, така новина дуже засмутила весь курник, бо її видали дуже багато інформаційних джерел противника. І справді, він би міг зробити те саме, підмінюючи бойового ослика, а тут – залізти в рот статуї, щоб так безглуздо закінчити свій життєвий шлях, треба вміти. Але з іншого боку, цей випадок – символ для всього курника.
ТАЄМНИЦЯ ДАЛЕКОЇ КЕЛІЇ
Уже досить добре відомо, що військовий міністр противника важко переживає втрату мощів матінки матронушки. Кажуть, що тепер він ходить і постійно повторює одну й ту саму фразу «Без мощів, як без щів». Але схоже, що він таки знайшов заміну цінному артефакту. Принаймні, в Мережі з’явилося ось таке повідомлення:
«Приблизно два тижні тому Андрєй Бєлоусов таємно приїжджав до Свято-Троїцького Сєрафімо-Дівєєвського монастиря у Ніжегородській області. Джерела кажуть, що Андрєй Ремович довго молився і зовсім небагато поспілкувався з настоятелькою монастиря. Про що саме – невідомо».
Загалом тут ми не можемо логічно вирахувати, наскільки настоятелька монастиря або, як її називають – настоянка, змогла замінити втрачені мощі. Напевно, це залежить від віку та інших параметрів, але тут ми просто залишаємо як є. Але одне зрозуміло: психіатрія там давно померла як наука, і тому там усе так загадково.