Автор перекладу: Світлана
Щодо новини про те, що знову прилетіло по полігону, де якийсь геній допустив скупчення особового складу за повної відсутності повітряного прикриття навіть від дрона-розвідника противника, не пишу не тому, що нічого сказати з цього приводу, а з іншої причини. Якщо взятися писати все, що я про це думаю, то порушу одразу два принципи, які незмінні всі ці роки. Перший з них – ми не критикуємо нашу армію за жодних умов, навіть якщо для цього є всі підстави.
З одного боку, для критики саме в цій сфері потрібно мати повну та об’єктивну інформацію, а з іншого – ми не сумніваємося в тому, що з цієї теми відтягнуться всі, кому не ліньки, і ми навряд чи щось додамо до цього хору. А другий полягає в тому, що ми не вживаємо ненормативну лексику при описі тих чи інших подій. У цьому випадку, крім неї, навряд чи знайдуться якісь інші слова, і крім пунктуації, більше не буде нічого цензурного.
Втім, тут є певні загальні проблеми, з якими стикаються всі, хто прямо бере участь у бойових діях. І ось про них ми таки скажемо пару слів. Зараз усі спостерігають, як сильно змінюється рисунок війни. Скажімо, нинішня війна зовсім не схожа на те, що було 80 років тому, і не схожа на те, що навіть зараз відбувається в інших місцях планети. Пригадується, коли після подій 7 жовтня 2023 року в Ізраїлі потрапили відео реакції ЦАХАЛ, вони просто викликали найвищий ступінь розгубленості від побаченої картинки. Причому розгубленість ця була багатошаровою і пов’язаною не лише з діями армії оборони.
Так, мабуть, для того, щоб показати суспільству рішучість уряду, було знято сюжети з місць зосередження сил і засобів ізраїльської армії. Величезне скупчення танків, бронемашин та всього іншого на відносно невеликому п’ятачку суші вже тоді викликало подив. Адже якщо щось трапиться, ця армада навіть роз’їхатися не зможе. Тобто сам принцип бойового розгортання відповідав тому, що і як робилося десятиліттями і навіть століттями до цього і без урахування небезпеки, яку вже продемонструвала війна в Україні.
Просто того разу показали лавину танків «Меркава», а років сто тому точнісінько так само накопичувалася кіннота, і відтоді принципово нічого не змінилося. Але це ще не все. Преса спокійно знімає все це на відео, навіть не заблюрує навколишню місцевість, за особливостями якої можна чітко геолокувати місце зосередження. Таким чином, усе це разом дає цілевказівку противнику.
Принаймні, саме з цим моментом у нас якщо не повністю впоралися, то в основній частині. А ми ж пам’ятаємо про те, як мамчині блогери й за сумісництвом – високопосадовці з ОПи робили селфі на Яворівському полігоні і як миттєво туди прилетіло. У цих діячів не те що руки в крові – вони повністю в ній, і, між іншим, жоден правоохоронний орган України навіть потилицю не почухав із цього приводу.
До речі, такі дивовижні акти сліпоти цих органів можна знайти не лише стосовно діячів, які спочатку демонструють обіймашки та цілувашки з московськими діячами в Мінську, при цьому маючи родичів у спецслужбах ворога, а потім роблять селфі в місцях дислокації наших військ і викладають ці фотки у відкритий доступ, а й з інших питань.
Інша справа, що командування ЦАХАЛ нікому покарати за таку легковажність, і тому я впевнений, що нинішня операція «Колісниця Гедеона», яку ізраїльська армія проводить у Секторі Газа, починалася точнісінько так само – зі щільного зосередження сил і засобів. Але ж у тих самих хуситів і тим більше – в Ірану є балістика, підлітний час якої від місця старту до такого скупчення військ становить лічені хвилини. Простіше кажучи, навіть знаючи про те, що противник має засоби ураження, які можуть завдати шкоди військам, все одно практикують подібні методи ведення бойових дій.
Або ось зовсім недавній приклад, коли ЗСУ відпрацювали по вишках Бойка, де противник розмістив свої засоби спостереження, включаючи РЛС та інші шпигунські штуки. Завезти їх можна, і навіть можна встановити і налаштувати, але якщо ти не можеш їх захистити, то це як пиво без горілки – гроші на вітер, що і продемонстрували наші фахівці. Тобто всі дії слід проводити з розрахунку вже наявних загроз, а не за тими книжками й канонами, які було прийнято ще до нової реальності.
Звідси ж випливає, що в зоні ураження зброї противника просто категорично заборонено збирати особовий склад в одному місці. Під жодним приводом і за жодних обставин. А якщо противник має засоби ураження, які можуть дістати будь-яку точку України швидко та болісно, то такі зібрання слід прямо і безумовно заборонити. Не знаю, як це зараз регулюється у військах, але такі речі варто було б закріпити у статутах, настановах чи в чомусь твердому, від чого кожен зможе відштовхнутися й побачити дикість ще до того, як вона призвела до трагедії.
Мало того, всіх тих начальників та командирів, хто порушить цю заборону, треба нагороджувати грамотою імені товариша Жукова з одночасним врученням вироку років на 10–15, якщо внаслідок цієї дикості були жертви серед ввіреного особового складу. І більше того, можливо, саме такі речі треба офіційно прирівняти до злочинного наказу, який підлеглі можуть не виконувати без найменших наслідків для себе, але з наслідками для того, хто такий наказ спік.
Воно зрозуміло, що все швидко змінюється і характер загроз, які виникають сьогодні, дуже відрізняється від того, що було у 2022, а тим більше – у 2014 роках, але якщо тим самим ізраїльтянам цілком можна пробачити свої такі дії тому, що, напевно, вони не вважають реальною загрозу удару балістики по місцях зосередження військ, а можливо, їм потрібен чарівний пендель у вигляді ракети «Зухра» чи як вона там називається, яка прилетить у таку локацію, то для командування ЗСУ таких виправдань не існує.
Усе це повторювалося вже стільки разів, що не зробити з такого висновків можна лише навмисно. Так, хтось може сказати, що, мовляв, проведення навчань вимагає чогось подібного, і як таке можна замінити якимось іншим способом їх проведення? На це відповім просто: я бачу те, що бачу, і розумію, що саме так діяти не можна, а як треба – про це мають думати люди, які закінчували академії, мають гарусні погони і, між іншим, – отримують платню за те, щоб шукати і знаходити рішення для таких питань.
Словом, на цілій низці напрямів ЗСУ справді показують зразкову гнучкість і своїми новими методами ведення бойових дій ставлять у глухий кут ворога та викликають захоплення партнерів. Але ось із цим щось треба робити на фундаментальному рівні. Це не критика, а заклик.