Про світовий порядок (Частина 5)

Автор: anti-colorados

Усе це відбувається тому, що в певний момент дуже багато хто зрозумів, що під ногами вже немає твердої землі, і поки йде процес переосмислення реальності, хапається за що доведеться, і часто – за те, за що хапатися взагалі шкідливо й небезпечно. Зауважимо: все, що відбувається, – глобальний процес, який іде в усіх напрямах і регіонах. Можливо, йдеться про щось якісно нове, яке вимагає осмислення саме професіоналами, а не дурнями та популістами, які за визначенням на таке не здатні. І якщо популісти в якихось небезпечних ситуаціях ще можуть звернутися по пораду та допомогу до розумних людей, то дурні цього ніколи не зроблять, бо вони спираються лише на дурнів, і часто дурніших, ніж вони самі.

Якраз у цій смузі перебувають США, і саме тому з того боку принаймні впродовж найближчих двох років не варто очікувати нічого корисного чи навіть адекватного. Те, що Штати втратили статус наддержави, вже не викликає жодного сумніву навіть у тих, хто за звичкою з придихом вимовляє назву цієї країни. Внутрішня енергія там уже остаточно згасла, а Тромб зайнявся знесенням фасаду колишньої величі. Але це зовсім не означає, що курник чи навіть Китай зможуть посісти місце Штатів. Цьому перешкоджає сама внутрішня структура цих сутностей.

ВІДМІННОСТІ

Ми багато і з різних боків заходили на цю тему і зараз не будемо занурюватися в неї, а просто вкажемо на технічну слабкість саме таких структур. Диктатура тримається на незмінності влади, і це фундаментальна відмінність двох систем. Як не крути, а демократія все ж таки дає шанси врівноважувати внутрішні «нерівності» системи в межах коливань виборчого процесу, який по черзі видає на вершину влади політичну силу, яка відіграла вибори на помилках противника. Так чи інакше, але вона змушена діяти в напрямі виправлення цих помилок, уже з яким успіхом – інше питання. Але помилки формалізуються, і з ними все ж таки працюють. Тому графік влади в такій країні можна уявити у вигляді досить частої і не дуже високої синусоїди, яка в підсумку дає середнє арифметичне зусиль різних політичних партій.

За диктатури фактичної змінюваності влади немає, і тому її графік виглядає інакше, і пов’язаний він з плином життя диктатора або авторитарного правителя. А той, довго перебуваючи при владі, сам кам’яніє, і вся структура влади, заточена під його смаки та вподобання, теж стає закостенілою і не здатною трансформуватися. І чим старший диктатор, тим серйознішими стають проблеми, бо з великою ймовірністю він банально впадатиме в маразм. Разом із ним у маразм впадатиме і система. Крім того, з віком страх смерті викидатиме такі коліна, що хоч сокиру вішай.

У результаті є великий ризик того, що після смерті диктатора, яка може статися з різних причин, влада може хитнутися в інший бік, але вже з більшою амплітудою, бо диктатор правив країною 20–30 років. Як це виглядає в найбільш ультимативному вигляді, кожен може подивитися самостійно, обравши зручне джерело для короткого ознайомлення з долею двох королів Англії – Едуарда Першого Плантагенета і сина, що змінив його на престолі, – Едуарда Другого Корнарвонського. Це якраз і буде еталонним показником амплітуди самодержавної або диктаторської влади.

(Далі буде)