Ракетні розклади (Частина 1)

Авторка перекладу: Світлана

Як і очікувалося, розмови про тимчасове припинення обстрілів на 6 або 9 травня не мали сенсу з самого початку. Зрозуміло, що ініціатива прутіна була прозорою до неподобства, а саме – суть його пропозиції була простою: «Не стріляйте по мені», поки я безперервно справлятиму нужду на червоній площі й тужливо поглядатиму в небо. Якби не його власна тушка, яка, всупереч усім протоколам безпеки, перебуватиме в чітко вказаному місці та в конкретний проміжок часу, йому це не було б потрібно в принципі. Навіть якщо потужно прилетить по москві, його це не сильно засмутить, доки його організм буде заховано під спідницю гімнастки в надрах глибокого бункера. Адже дістати лисого саме в такому бункері Україна точно не може. А тут, як би йому того не хотілося уникнути, він все ж таки не може відмовитися від присутності на параді, який сам же зробив головним шабашом побєдобєсія.

Але якщо тверезо подивитися на цю ситуацію, то удар по параду мав сенс тоді, коли б там їхала дорога техніка. Просто зазначимо, що з п’яти чи шести крилатих ракет, запущених по заводу «Прогрес» у Чебоксарах, долетіла лише одна. Принаймні, в ціль влучила одна. Зрозуміло, що щось могло бути втрачено з технічних причин, бо виріб все ж таки сирий, а щось, напевно, ворог збив, адже ракета має великі габарити і, наскільки можна зрозуміти – суттєвий тепловий слід. А це говорить про те, що для ураження якоїсь конкретної цілі слід закладати набагато більшу кількість боєприпасів, ніж ту, якої достатньо для виведення цілі з ладу.

Кратність збільшення кількості залежить від щільності ППО на шляху до цілі та в цільовому районі. А це означає, що для ураження цілі на червоній площі хоча б однією ракетою їх слід запустити кратно більше, ніж по Чебоксарах. Для рівної лічби припустімо, що там було запущено п’ять ракет і лише одна уразила корпус військового заводу. Але ж ми чудово бачили, що на термінальній ділянці польоту ППО противника взагалі не працювала. Ба більше, не чути було навіть пострілів з пістолетів Макарова або револьверів системи «наган». Чи може таке трапитися в районі надто червоної площі в москві? Навряд. А це означає, що для максимальної гарантії удару хоча б однією ракетою треба запустити у два, три або навіть чотири рази більше ракет, ніж по «Прогресу». В результаті отримуємо необхідність запустити 15–20 ракет для одного-єдиного удару.

У такому разі ціль, по якій буде завдано удару, повинна покрити витрати на весь той залп, який необхідно зробити для її ураження. І ось тепер прикинемо, чи варта тушка прутіна таких зусиль? Точніше, чи є сенс витратити стільки боєприпасів для того, щоб знищити одного виродка? Інша річ, коли ворог потягнув би по площі дорогу техніку. Це вже був би зовсім інший розклад. Можна тільки уявити, скільки зусиль витрачає наша розвідка для того, щоб вирахувати час та місце перебування ОТРК «Іскандер», щоб завдати йому точного удару. А тут усе це добро їхало б своїм ходом по площі, і треба було тільки вибрати найжирнішу ціль. Ну, а якби в супутній збиток потрапив би й цар, то це був би приємний бонус, але не більше.

Але, як тепер уже відомо, ніякої техніки там не буде. Площею мають намір прогнати невелику кількість піхоти, і на тому – все. Звісно, покласти пару «коробок» по 400 «двохсотих» у кожній – теж корисна справа, але чи варте це такої витрати дефіцитних боєприпасів, як було вказано вище? Навряд. Для них знайдуться більш адекватні цілі. А щодо фюрера, то, напевно, саме зараз лаптям просто не можна зробити такий подарунок і ліквідувати їм пацієнта, якого вони самі б уже придушили, але, будучи потомственими рабами, бояться це зробити.

(Далі буде)