Дурний сон

Авторка перекладу: Світлана

Уже кілька ночей поспіль йому снилися кошмари. Якось від жаху він прокинувся мокрим, а коли наступної ночі він прокинувся не лише мокрим, вирішив викликати лікаря, щоб той щось із цим зробив. Лікар вислухав його дуже уважно, постійно промокаючи піт на своєму лобі, а потім сказав, що першим кроком, який треба зробити, повинна бути чітка фіксація того, що наснилося. Тобто щойно кошмар змусив прокинутися, одразу треба записати те, що наснилося. Лікар виявився досвідченим і додав, що пацієнт – людина надзвичайно розумна і сильна, а тому якщо сон буде записано негайно, на ранок буде над чим подумати, і, швидше за все, рішення знайдеться без застосування медичних методів.

Насправді лікар знав, чим закінчуються варіанти, коли такий пацієнт розповідає свої кошмари, а отже – показує страхи. Потім – серцевий напад і зів’ялі незабудки біля могильної плити. Тож треба було якось не дійти до цих небезпечних оповідей. Пацієнт не наполягав на тому, щоб ділитися своїми снами, і тому зі взаємним задоволенням вони розлучилися. А наступної ночі пацієнт поклав під подушку блокнот із гербом і ручку з таким самим гербом. Смартфонами він не користувався і тому – писав усе вручну.

І ось – знову кошмар. Він підскочив і, не розбираючись у тому, який його стан просто зараз, у сенсі – він тільки мокрий чи не тільки, схопив блокнот, ручку і записав:

«Довго возився із замком панди, але все ж таки застебнув і пішов до спальні Аліни в образі альфа-самця. Для цього на імпортному костюмі було прироблено все, що потрібно для таких випадків. Але ще не дійшовши до її дверей, почув глухі звуки, неначе йде хтось важкий і страшний. Стало зрозуміло, чому прокидатися доводиться мокрим. І ось двері відчинилися, і з її спальні вийшов олень з величезними рогами. Ні на кого не звертаючи уваги, він важко пройшов повз мене, але наприкінці коридору зупинився й озирнувся з хитрим виглядом. У цей момент я зрозумів, що на голові оленя вже немає цих величезних рогів, проте тепер ці роги були на моїй власній голові. Від цього я і прокинувся».

Що б це могло означати, він рішуче не міг зрозуміти, але одне було ясно: таке розповідати нікому не можна, навіть лікареві. Точніше, розповісти можна, але потім треба буде його утилізувати. З такими думками він вирішив спати далі, і тільки зібрався, як задзвонив телефон із вертушкою, що стояв поруч. Він точно знав, що поки він спить, дзвонити сюди ніхто не наважиться, хіба що в якомусь екстреному випадку. Йому одразу стало погано, і він швидко окинув поглядом простір у пошуках валізи, але все ж таки вирішив підняти трубку і просто послухати, чий там буде голос.

На його подив, у слухавці пролунала давно забута мелодія і знайомий ще з юності голос, який співав пісню. Він почав гарячково згадувати, хто це і що за пісня, і тут, почувши останні слова приспіву, він усе згадав: Кола Бельди! А слова були просто загрозливими: «А олені – лучше!» І тут мозаїка почала складатися в цілісну картину. Він одразу метнувся до свого кабінету і побачив, що на його робочому столі, на папках із доносами міністрів один на одного, лежить великий шаманський бубон. У його лисій голові одразу промайнули два загрозливі слова: «Шойгу» і «змова»… У цей момент він знову прокинувся і вже точно був не тільки мокрий.