Сага про прутіна (Частина 1)

Авторка перекладу: Світлана

Із серії «Проти ночі»

«– Ху из мистер прутин?

– Ху, ху? Ху – он и есть ху!»

Уже виросло ціле покоління людей, які не застали того моменту, коли було поставлено це запитання. І загалом у той час прямої відповіді на нього просто не було, а не було тому, що публіка, яку мучило це запитання, не хотіла дивитися в корінь, де й була проста і лаконічна відповідь. Корінь цей називається Ічкерія, яка двічі провела референдум за відокремлення від курника і власну незалежність, а прутін це волевиявлення втопив у крові. Не просто втопив, а показав, що таке позасудові страти, дикі тортури та інше. Тому наїзники на рожевих поні кліпали очками і ставили це саме запитання, відповідь на яке лежала перед носом у вигляді сотень тисяч трупів убитих чеченців.

Але минуло більше чверті століття, і відповіді надано на будь-який смак і з різних місць. Ми точно знаємо відповідь на це запитання, і навіть якщо уявити, що за якоюсь примхою долі прутіна в кайданах таки приведуть до зали міжнародного військового трибуналу і своїм рішенням – визначать його новий статус, то це не змінить того, куди його визначили задовго до цього заходу. Отже, далі – три варіанти відповіді, хоч їх набагато більше, але почнемо з нашої класики.

ВАРІАНТ 1

Перший і найбільш ємний статус прутіна визначили вболівальники харківського «Металіста». Він уже настільки щільно приклеївся до його образу, що його пишуть не лише кирилицею або латиницею, а й ієрогліфами чи арабською в’яззю. Між іншим, та розлюченість, із якою прутінські вояки обстрілюють багатостраждальний Харків, якраз є помстою прутіна за те, як влучно визначили харків’яни його сутність. Напевно, сукупність інших визначень за своєю глибиною не наблизиться до цього.

І якщо знову повернутися до гіпотетичної Гааги, то для прутіна вже є певний профіт. Адже він ще не сидів у в’язниці, і якщо таке станеться, йому доведеться отримати арештантське поганяло. Зазвичай перволіток лізе вночі на вікно і кричить щосили: «Тюрьма, тюрьма! Дай мне кликуху! Не лоховскую, а воровскую!» – і яке перше слово викрикне хтось із арештантів іншої хати, таке поганяло в нього й залишиться. Ну, а прутіну не потрібно буде займатися еквілібристикою, бо поганяло в нього вже є, і це прізвисько знають на всіх континентах.

А тим більше що блатні з бізнесменами вже вирішують за його спиною, як жити далі і, головне – як вилазити з тієї Ж, яку всім їм влаштував цей пасажир. Прутін недарма непокоїться, тому що братва цілком може дійти логічного висновку про те, що їм простіше самим заловити старого так, щоб він не змився і не застрелився капсулою ціаністого калію, після чого – за шкірку притягнути його в Гаагу, щоб їм самим вийшло помилування. Ось тоді питання кликухи постане на повний зріст. Гадаю, це єдиний варіант, у ході якого прутін зможе особисто ознайомитися з визначними пам’ятками Гааги. Всі інші варіанти мають кратно меншу ймовірність.

(Далі буде)