Автор: anti-colorados
Через те що ширина протоки невелика, то й часу на те, щоб дістатися південного берега Британії, потрібно було б небагато. Загалом треба було просто затримати підхід британського флоту, навіть не завдаючи йому поразки. Та й зробити це було неможливо у принципі.
Під час операції захоплення Норвегії більшість Крігсмаріне постраждала в боях з королівським флотом. Частину кораблів було безповоротно втрачено, а частину – серйозно пошкоджено. Відновлення та поповнення флоту до кондицій, які дозволяли хоча б якось оперувати проти британського флоту, очікувалося лише навесні 1941 року.
Проте для десантної операції потрібно було набагато менше часу, ніж потрібно великим флотським з’єднанням, щоб дістатися до місця десантування. Тим більше коли на шляху флоту виникли б мінні поля і активно працювала ворожа авіація. Головне було – вкластися в короткий час і зробити рішучий ривок.
Здогадуючись про це, командування королівського флоту розосередило частину своїх крейсерів та есмінців уздовж південного узбережжя, бо не було уявлення про те, де саме готується вторгнення. Саме цим і зумовлювалася слабка охорона конвоїв, які доставляли з Канади і США допомогу, зброю та добровольців. Німецькі підводні човни лютували в морі, і рішення відволікти швидкі есмінці на патрулювання портів дорого обходилося Британії.
Але військова розвідка Німеччини працювала досить ефективно, і тому план десантної операції виглядав не таким уже й авантюрним. Отримавши всі дані, фактичний командувач сухопутної армії фельдмаршал Вальтер фон Браухіч був упевнений, що в разі успіху десантної операції на південний берег Британії буде перекинуто угруповання з 260 тисяч осіб, із них 90 тисяч – першої хвилі, а вся операція триватиме максимум місяць, і Британія капітулює.
І він мав для цього всі підстави. У розпорядженні Британії було 80 танків, на озброєнні яких були гармати, та ще 180 легких танків із одними кулеметами. Крім того, Британія могла виставити 470 тисяч особового складу, на яких було 100 тисяч гвинтівок. Ще 70 тисяч гвинтівок Росса були на шляху з Канади.
Як ми пам’ятаємо, основна частина важкого озброєння, а також запаси стрілецької зброї та боєприпасів залишилися в Дюнкерку як німецькі трофеї. І німці чудово розуміли, що на островах залишилася практично неозброєна армія. Тому залишалося вирішити питання з перекиданням військ через «канал».
Розрахунки генштабу сухопутних військ закладали 10% втрат угруповання під час форсування протоки. Спочатку планувалося розподілити наступ військ уздовж усього південного узбережжя, а потім було вирішено зосередитись на районі Дувра.
І ось що цікаво: хоча оперативні плани вторгнення у Британію розпочалися після розгрому Франції, наприкінці червня, але підготовка почалася практично одразу.
(Далі буде)