Близнюки? (Частина 2)

На другому місці у Тромба йде тріумфальна арка. Це в нього – ідея фікс, і схоже на те, що зупинити його вже нікому. Ну, а фокус там ось у чому. Цю саму арку заввишки 76 метрів він бажає поставити в такому місці, де вона буде повністю закривати вид на Арлінгтонський цвинтар. Просто для довідки: на Арлінгтонському національному цвинтарі ховають насамперед військовослужбовців США, а також ветеранів з особливими заслугами, кавалерів найвищих нагород, військовополонених, президентів та деяких цивільних осіб, які служили державі.

Тобто це місце вважається в США мало не сакральним, і для того щоб там щось змінювати, треба пройти масу обговорень, врахувати думки фахівців, військових і самих ветеранів, нарешті, і все одно навряд чи там щось дозволили б міняти. Але коли руки сверблять у Додіка – справа набуває зовсім іншого обороту. Танцювальний зал за пів мільярда доларів може здатися дитячою витівкою порівняно з цим будівництвом. Але що найцікавіше – ветерани та військові виступають категорично проти цієї витівки та погрожують подати до суду, щоб заборонити будь-які будови в цьому районі, та коли Додіку про це розповіли, він цьому не повірив. А йому сказали, що військовим ця арка не потрібна взагалі. Але вона потрібна Додіку, щоб її назвали на його честь, і тому думка якихось військових його цікавить в останню чергу.

Тож ці теми є фаворитами у промовах Додіка, Іран – вимушена та неприємна тема, а ось ці дві – інша справа. На ці теми він може теревенити довго й нудно, не перестаючи хвалити себе за те, що він додумався до такого, на що не був здатний ніхто. І можна не сумніватися, що ось цю дикість він справді вважає чимось великим, про що слід говорити і що слід робити.

А от із прутіним усе дещо інакше. Просто зараз ворожа преса пише про те, що прутін ігнорує тему катастрофи в Туапсе. При цьому лапті там жовчю сходять не лише від наслідку атаки на місцевий НПЗ, а від того, що Сили оборони таки намацали те місце, яке справді завдає величезної шкоди в різноманітних сенсах. І справді, коли там усе остаточно вигорить, можна буде зрозуміти, скільки там усього згоріло у плані пального та обладнання. Але плюс до того, місцеві пишуть про те, що Туапсе як курорт закінчився назавжди, а деякі вже сходяться на думці про те, що місто стане непридатним навіть просто для життя.

І ось за цей час на їхньому ТБ показали три виступи прутіна, де він міркував на злободенні теми. Наприклад, прутін 20 квітня обговорив із пензенським губернатором Олегом Мельниченком нарощування виробництва цукрових буряків і м’яса індички, а також проєкт реконструкції Пензенського аеропорту. А в цей час шлейф диму вже дійшов до берегів Туреччини. 21 квітня прутін виступив із промовою на зустрічі з муніципальними чиновниками і взяв участь у форумі… Наступного дня він прийняв у кремлі главу Сейшельських Островів Патріка Ерміні, і щойно той пішов, відбулася зустріч із його спортсменами, де прутін випив із ними шампаньйоли, і знову – ані слова про Туапсе.

Словом, діди живуть своїм життям, яке дуже рідко і слабко стикається з реальністю, і коли це відбувається, вони дратуються і навіть психують. І справді, старий думає про вічне життя, про пересадку органа і взагалі – про великі речі, а тут – Туапсе димить. Це ж незіставні проблеми. Мало що й коли горіло в курнику. Москва скільки разів горіла – і нічого, нехай і Туапсе погорить. Або взяти цю саму тріумфальну арку… Та, може, Додік про неї все життя мріяв? А може, він це робив з Епштейном та іншими товаришами, а тут – бензин подорожчав. Словом, схожі ці діди один на одного багато в чому, але не в зачісці. Чи ні?