Ігри розуму. В піжмурки (Частина 1)

Авторка перекладу: Світлана

Пауза, яку було вирішено зробити у висвітленні термінового занурення в маразм, яке демонструє Додік, була викликана двома причинами. Перша вже всім давно зрозуміла: пацієнт буквально щодня і на 180 градусів розвертає свою риторику, і тут не має значення, чому так відбувається. Можливо, його когнітивні здібності втрачено настільки, що він лише епізодично може запам’ятовувати те, що він робив і говорив буквально день тому, а можливо, в нього настільки стрімко змінюється настрій, що для стороннього спостерігача це виглядає як прояв якихось клінічних аберацій. А з урахуванням того, що він постійно постить у Мережу те, що йому щойно спало на думку, ці зміни настроїв знаходять миттєву формалізацію.

Але у великій задачі, якою є зовнішня політика США, оці особливості Додіка слід записати в «Дано», бо в найближчі більш як два з половиною роки іншого президента в США майже напевне не буде, а вікова деградація пацієнта не просто нікуди не подінеться, а буде прискорюватися. Причому це не тільки моя власна думка, а й думка самого Додіка. Просто згадаймо, що він говорив про Джо Байдена та його розумові здібності, коли тому виповнилося 80 і більше років.

Тоді він докладно розповідав, що американський народ зробив фатальну помилку, обравши старого, який з погляду фізіології не може виконувати функції президента. Тобто він сам, власними словами, які йому підготували його люди, докладно пояснив, чому в такому віці не можна перебувати в Овальному кабінеті як його господар, і ось тепер він сам має 80 років і все те, що він сам так натхненно розповідав. І що характерно, його електорат переважно проголосував не так за нього, як проти «старого, що вижив з розуму», а в результаті – обрав такого ж старого, але який вижив з розуму ще серйозніше.

Загалом такий стан справ слід сприймати як постійний чинник принаймні впродовж 2,5+ наступних років, і тут уже нічого обговорювати. Але це лише одна з умов задачі, яка безумовно впливає на загальний результат. І ось просто зараз ми спостерігаємо процес, коли маргінальний та мракобісний Іран де-факто розвінчує статус США як єдиної наддержави сучасності. Це – важливий момент. Процес відбувається не внаслідок жорсткого зіткнення з Китаєм, наприклад, а з Іраном, який за жодною з позицій, що визначають міць будь-якої держави, навіть близько не наближається до США.

Це відбувається на очах усього світу, який уважно стежить за тим, що і як каже Додік, що він робить і як співвідносяться його слова та дії. Саме це і стало інструментом, який стирає колишнє становище США. Скажімо так, поразка США у В’єтнамській війні була болісною і, безумовно, завдала шкоди авторитету Штатів, але загалом вона була умовною, бо війна йшла не на території США і навіть не в критично важливому регіоні світу, втрата якого серйозно вплинула б на глобальне розташування сил.

А все тому, що тоді діяли норми та правила, обов’язкові для всієї адміністрації США, включаючи президентів, так, щоб уся державна машина діяла в єдиному ключі, передбачувано та зрозуміло для решти світу. Зараз цього немає в принципі, і що найголовніше – центром дезінтеграції системи є сам Додік. Ну, а втрата міжнародного авторитету відбувається через те, що світ переконався не лише в тому, що американці в принципі здатні обрати собі таке президентом, а й у тому, що державна машина США не має дієвих механізмів корекції помилок.

(Далі буде)