Тоді фюрер докладно пояснив своїй черні, що ресурсів у них стільки, що з ними вони можуть спокійно воювати десятки років, і не лише з Україною. Вони навіть меми придумали щодо цього у стилі «Іскандерів», які сміються. Тоді це лапотній публіці дуже зайшло, і вони просто вирували від радості, зовсім не уявляючи, що на них чекає через кілька років. Адже там, ще з далеких совкових часів залишилося уявлення про власну військову міць як про сталеві лавини танків, хмари літаків та зухвалі зграї кораблів, які долають будь-якого ворога… Тоді вони собі не уявляли, що замість танків у них будуть ішаки, літаки навіть близько не зможуть підлітати до території противника, а переполовинений військовий флот шумітиме гальюнами на власних базах при кожному звуку з неба.
А за великим рахунком, ці ресурси, про які так упевнено міркував прутін, можна звести всього до двох компонентів. Перший – залишки того, що десятиліттями кував совок і що лаптям дісталося у спадок, у тому числі й тисячі танків. Але більшу частину цього вже втрачено безповоротно і доводиться перекривати діри, що утворилися, вже чим доведеться. Ну, а друге джерело – виторг від продажу вуглеводнів. І якщо перший компонент уже довго і вперто зводився до мінімуму, то за другий взялися лише останнім часом.
Уже зрозуміло, що віртуальні санкції на експорт нафти, хоч і завдали лаптям певних втрат і створили незручності, але все-таки не привели до рішучої зміни ситуації. Тому стало зрозуміло, що треба діяти за принципом: якщо хочеш, щоб усе було зроблено правильно, – зроби сам. І ось Сили оборони України саме це й роблять, і тут димок з Усть-Луги виявився вказівником у тому напрямі, в якому рухаються наші військові. Зрозуміло, що пиха не дає фюреру роздивитися хоча б основну частину картини, а вона вимальовується дедалі чіткіше.
Пригадується, солодкий холуй прутіна – Володін, який зараз управляє нижньою палаткою їхньої госдупи, якось сказав: «Є прутін – є росія, немає прутіна – немає росії». Як будь-який холуй, що має зайву ДНК раба, він таким чином лизнув черевик царя, але якщо в цій формулі замінити лише одне слово, вона стане правильною та чіткою і виглядатиме так: «Є нафта (в сенсі – вуглеводні) – є росія, немає нафти – немає росії». І тут треба зауважити, що якась світла голова серед наших військових сформулювала принцип дзеркальної відповіді лаптям так, щоб це почало розвалювати просто їхній фундамент.
Просто згадаймо про те, що ворог постійно б’є по наших газових родовищах у Полтавській області та величезному підземному комплексу зберігання газу у Львівській області. Тобто ворог сам показує, чому треба приділити першочергову увагу і що треба бити постійно та жорстко. Рано чи пізно треба було знайти формулу того, як саме відповісти на ці удари. І ось ця відповідь виявилася дзеркальною, але зі своєю специфікою. А специфіка тут полягає в тому, що у лаптів родовища розкидано по безлічі сильно віддалених локацій, і діставати кожну свердловину з нафтою або газом, – напевно, не дуже правильне рішення.
І ось просто зараз ми спостерігаємо картину, згідно з якою ворог може сам законсервувати свої свердловини без жодного удару саме по них. Скажімо так, якщо нафту нікуди подіти, її немає сенсу й добувати. А як ми знаємо, нафта йде або в сирому вигляді на експорт, або на переробні та хімічні заводи, де після переробки вона перетворюється на бензин, дизель, гас або на щось подібне, після чого йде або на зовнішній, або на внутрішній ринок і забезпечує фінансування війни. Вона ж іде і на підприємства хімічної промисловості, де перетворюється на пластик, поліетилен, каучук та інше, що прямо йде на військові підприємства, або йде на експорт чи на підприємства всередині країни, де з цього роблять кінцеву продукцію, і тим самим отримуються гроші, що йдуть на війну.
(Далі буде)