Якщо подивитися на карту того часу, то кордон Фінляндії, що формально входила до складу імперії, але де російського Ваню сильно та дієво ненавиділи, проходила практично на околиці міста. Саме через фінський кордон товариші безпечно пробралися до Пітера, бо фіни готові були укласти угоду навіть із чортом, аби відчепитися від лепрозорію, а тому вони виступали і провідниками, і охороною для тих, хто хотів розвалити імперію. Недарма ж в обоймі перших декретів є і «вільна», яку підписали Ленін та Сталін Фінляндії.
Але якщо Пітер був дуже зручним місцем для проникнення в нього ззовні, то і змитися звідти було дуже просто. Тож у той момент вождя світового пролетаріату ця географія більше ніж влаштовувала. І взагалі якби вони вирушили з гонораром одразу після того, як опублікували свій перший декрет «Про мир», то контракт із замовником було б виконано і вони могли б спокійно виїхати в Європу та безбідно жити на досить кучерявий гонорар. Але коли до більшовиків дійшло, що загалом вони можуть і тут влаштувати собі царське життя, все змінилося.
Німецька сторона визнала це порушенням договірних зобов’язань і почала вимагати повернення фінансування цієї операції. Лисий намагався включити дурня, але коли німецький експедиційний корпус рушив до тоді вже Петрограда, Ілліч дав у задню та відіслав на переговори Троцького, щоб той усе залагодив. У результаті стався Брестський мир, за яким більшовики були зобов’язані виплатити «репарації», а насправді вони просто повернули те, чим німці вклалися в їхній прихід до влади, і не більше. Саме тоді червоні почали витягувати валюту, золото й камінці у класових ворогів. Але в цей самий час стало зрозумілим вразливе становище Пітера як столиці, і Ленін прийняв рішення про перенесення такої до москви, мало того – за фортечні стіни кремля. Відтоді їхня верховна влада перебуває в москві.
НАШІ ДНІ
Усі ці деталі є важливими для того, щоб зрозуміти, чому ні Пєсков, ні те, що називається «в кремлі», не побачили конкретики у пропозиціях України. А вона у вигляді чорного диму стелиться над Ленінбургом уже понад тиждень. Якби там була столиця, то й дурних запитань не виникало б. До речі, можливо, для прутіна настільки фільтрують інформацію, що він досі не в курсі того, що два нафтові порти у Фінській затоці начебто і є, а начебто їх уже й немає. Він же досі не в курсі того, що там у Куп’янську сталося, тож тут може бути точнісінько так само.
Словом, якщо суто про пропозицію та її відхилення – тут, як у старому анекдоті про поручика Ржевського, який, підійшовши до дами, звернувся з пропозицією:
– А чи не випити нам шампанського?
– Чому б і ні?
– Ну, ні – то ні…
Інша річ, що за тим димком, який тягне на Пітер з Усть-Луги, проглядається не тільки експортний порт, що горить, а й ширша картина. Атака на обидва порти, що триває вже понад тиждень, – лише один з епізодів значно більшої картини, яку можна роздивитися, умовно зробивши крок назад. І для того щоб стало зрозуміло, куди треба дивитися, бажано згадати про ті заяви, які робив сам прутін та його холуї з приводу перспектив цієї війни. Йому треба було щось говорити після того, як бліцкриг провалився і всім стало ясно, що це надовго.
(Далі буде)