Авторка перекладу: Світлана

У японській історії є велика епоха сьогунату, яка розтягнулася майже на 700 років, і нам вона відома переважно за її найдовшою частиною, коли сьогунат очолював клан Токугава. Принаймні, цей період найкраще описано, і ці описи, на перший погляд, дають дивну картину здійснення верховної влади. Де-юре главою держави був імператор, а де-факто практично всі поточні справи здійснював саме сьогун. І тут треба уточнити причину, з якої стався такий поділ, тому що багато подій, що розгортаються на наших очах, мають дивну схожість.

Отже, імператор вважався кимось на зразок напівбога, нащадком богині Аматарасу, і тому в його жилах тече божественна кров, яка дає джерело всієї влади в Японії. Це ставило імператора над усією мирською метушнею, і тому поточні справи від імені імператора здійснював сьогун. Зрозуміло, що це спрощена схема, але вже в її описі багато хто побачив до болю знайому аналогію. У нас немає імператора, в чиїх жилах тече божественна кров, але все одно цей чоловік вирішив, що раз він піднявся на трон, то йому не по чину займатися поточними справами, а тому від його імені все це робив сьогун, який у нас мав назву Єрмак. І тут усе стає зрозумілим, бо аналогія – досить точна.

Але нам важливий інший момент. Тоді Японія була жорстко поділеною на стани, переступити межу яких було непросто, а для більшості населення – неможливо. І, відповідно, стан, який стояв нижче, мав демонструвати вищому стану повну покірність і безумовну повагу. Так, володар двох мечів, або самурай, міг легко відрубати голову будь-якій звичайній людині, якщо та виявила неповагу. Якщо це сталося обґрунтовано і жертва справді допустила якусь вільність, то для самурая за цей акт жодної відповідальності не наставало, але якщо він перевищив повноваження, то мав скоїти ритуальне самогубство.

Саме з цієї причини в Японії було заведено зустрічати самураїв і представників вищого стану глибоким поклоном. Сам уклін, який суворо регламентувався щодо глибини, показував повагу, але найголовніше, що в поклоні неможливо дивитися в очі пану. А такий погляд якраз і міг стати причиною втрати голови. Все це до того, що дивитися на імператора не мав права практично ніхто, крім тих, кому він сам дозволив. Усі інші, навіть найвищі стани, повинні були дотримуватися непорушних правил у присутності імператора, а саме: у його присутності дивитися тільки вниз, у жодному разі не повертатися до нього спиною, не наближатися до нього без його дозволу чи запрошення. Тому, хто навіть ненароком порушить зведення правил поведінки при імператорі, присутні самураї відразу відрубають голову…

І ось саме заборона дивитися на імператора була фундаментальною, і до речі, таке правило існувало не тільки в Японії. Простіше кажучи, на імператора не можна було дивитися, його портрети не носили навіть на 1 травня і не вішали у себе в кабінеті або в оселі, і звідси випливає, що практично ніхто його не знав в обличчя. Довгий час цей момент не вкладався в голові у представників західної цивілізації, але тільки зараз стає зрозумілим те, що ті старовинні правила просто обігнали час, а ясність у цьому питанні виникла тільки зараз, у часи комп’ютерів та штучного інтелекту. Причому цей стан речей почав прояснюватися буквально в останні кілька років, і, між іншим, це стало побічним наслідком удосконалення систем безпеки.

(Далі буде)

2 коментар до “Імператор, який випередив час (Частина 1)”
  1. АматЕрасу, а не АматАрасу.
    Якщо писати, наприклад, “Багдун Хмилинитский” автор не буде заперечувати?

  2. Якщо врахувати, що джерелом влади імператора є Бог і його божественна воля, то така монополія на погляд наближає його до не лише символу, а й абстракції, яка і є найточнішим визначенням Бога.
    То ж в такій послідовності дій є логіка.
    Японці схоже що дуже академічно ставилися до процедури влади. І це дуже круто.

Коментарі закриті.