Авторка перекладу: Світлана

Напевно, вже мало хто пам’ятає про те, з чим нинішній президент США йшов на вибори як у першу, так і в другу кампанію, а це була жорстка критика опонентів за марне використання бюджетних коштів і за різноманітні військові операції. Щоправда, між двома кампаніями була різниця, бо стосовно Обами була критика за війну в Афганістані, де було задіяно американські війська, а щодо Байдена – не за війну як таку, а за допомогу Україні в її війні з курником. При цьому як досвідчений шахрай Тромб пересмикнув усе, що тільки можна було.

Так, у своїй критиці Обами за війну в Афганістані Тромб спритно обійшов увагою запитання про те, хто ж почав цю війну. Воно й зрозуміло, адже якби він почав із цього, то критикувати довелося б попередника Обами – президента-республіканця Джорджа Буша Молодшого, а тоді він ще не міг собі такого дозволити, бо Республіканська партія мала свої важелі тиску на Додіка. Але з цієї війни Тромб вичавив усе, що тільки можна, навіть із її завершення. Саме він віддав розпорядження про виведення військ з Афганістану і встановив кінцевий термін цієї операції.

Але фокус у тому, що фактичне виведення військового угруповання з Афганістану повинно було розпочатися і закінчитися вже після завершення його першої каденції. За фактом, його рішення виконував Джо Байден, і на нього Тромб напав з критикою за бездарне виведення військ, хоча це було виконанням його рішення. Навіть у цьому невеликому епізоді Додік показав себе запеклим шулером, який завжди грає крапленими картами і ніколи не дотримується правил як законодавчого плану, так і елементарної пристойності.

Ну, і зрозуміло, вся його антивоєнна риторика будувалася на тому, що війна – вкрай дороге задоволення, і бездарно витрачати на неї численні мільярди бюджетних грошей може лише ідіот. Глибинному виборцю ці промови дуже сподобалися, як сподобалося й те, що Додік жорстко критикував чиновників усіх рівнів, які, за його словами, зажерлися і даремно одержують платню з бюджету. Кому ж не сподобаються такі промови? І ось у другій каденції Додік показав майстер-клас кадрової політики.

Він справді залучив до управління державою виключно нові обличчя. Але як скоро з’ясувалося, в основному це були обличчя ідіотів, які в захваті вважали Додіка божеством, а більше нічого не вміли і не хотіли робити в принципі, і в результаті він сформував свою команду зі рванини, яка не заважає йому виконувати будь-яку дикість і при цьому залюбки слухає його маячню. І ось у своїй другій каденції, всупереч своїй початковій антивоєнній риториці, Тромб вв’язав країну вже в четвертий військовий конфлікт, який він сам планував як бліцкриг, але в результаті вийшла бійня, з якої не видно виходу.

Тепер уже всім зрозуміло, що той сценарій бойових дій, які розгортаються просто зараз, ні сам Тромб, ні його спецвідлов навіть уявити собі не могли, і тепер вони банально не знають, що з цим усім робити, дедалі більше розширюючи масштаб протистояння. Адже якщо на будь-яку війну подивитися цинічно як на певну послідовність дій або гру, то можна все звести до того, наскільки протиборчі сторони здатні підвищувати ставки. Та сторона, яка не зможе зрівнювати або перебивати ставки опонента, – програє. З цієї досить примітивної, але зрозумілої точки зору можна поглянути і на війну в Ірані, щоб побачити, наскільки далеко Додік пішов від своєї передвиборчої риторики і наскільки глибоко він перевзувся за рік своєї другої каденції.

(Далі буде)