Тут ми не станемо спекулювати цифрами і назвами, але на окремих ділянках вдалося просунутися настільки глибоко, що у ворога почалися логістичні проблеми ще одного плану. Було перетято рокадні дороги, якими ворог міг перекидати матеріальне забезпечення і маневрувати своїми підрозділами. Там явно не очікували такого розкладу навіть не тому, що вже відвикли від того, як наступають ЗСУ, а тому, що чекали власного наступу, про який там знали всі, але не знали, коли він почнеться. Тому вони особливо не дбали про посилення своїх комунікацій у ближньому тилу.

І ось виходить, що з одного боку, наші дроноводи стали випалювати їхні активи у глибокому тактичному тилу, і ворог став стрімко втрачати ресурси, приготовані для наступу, а з іншого – вони побачили, що ЗСУ не зупинилися, пройшовши кілометр-два, а пішли далі, і вся лінія фронту стала стрімко змінювати свої обриси так, що план наступу стає неактуальним. У зв’язку з цим, напевно, постоли вирішили таки діяти за заздалегідь затвердженим планом, поки не стало надто пізно.

Якщо звернутися до відомого трактату Сунь Цзи «Мистецтво війни», то, крім інших, дуже тямущих настанов, він наполегливо рекомендував розпочинати бойові дії, коли є як мінімум дві основні умови: наступальна сторона повинна мати можливість призначити місце і час битви. Якщо неможливо забезпечити хоча б одну з цих умов, значить, потрібно утриматися від бійки і дочекатися потрібного розкладу або треба його створити якимось способом.

У цій ситуації ЗСУ змусили противника розпочати наступ не тоді, коли йому було вигідно, а прямо у відповідь на активні дії ЗСУ. По суті, час бійки призначили наші військові. А далі лапті спіткнулися і об другу умову, бо просування наших військ углиб бойових порядків противника змінило й місце бійки. Тобто замість того, щоб відмовитися від рубки в умовах, коли немає контролю над ключовими параметрами битви, лапті вирішили прискоритися.

Воно й зрозуміло, адже вони явно розповіли цареві, що цього разу вони покажуть майстер-клас, проте, судячи з розвитку подій, замість наступу їм би треба було відступити й перегрупуватися, але «на это они пойтить не могут», бо не те в них виховання. А точніше, історія показує, що загалом лапті можуть заритися в землю і сидіти в глухій обороні доти, доки їх усіх не виб’ють, а ось відступ у них – не найсильніший бік. У підручниках з військового мистецтва сказано, що відступ – це технічно найскладніший маневр із усіх можливих.

Саме під час відступу воєначальники демонструють свою справжню ціну. І ось із цим у лаптів завжди погано, бо відступ у них вважається чимось вкрай ганебним, до чого допускати не можна в жодному разі. Їх вчать наступати, а маневрувати у відступі вони вміють слабко. Товариш Сталін був в курсі того, як його армія втікала, не витримавши натиску армії Юзефа Пілсудського під час Варшавського походу. Тож тут було зрозуміло, що відступати вони не стануть, а спробують наступати, що й було зроблено.

(Далі буде)

2 коментар до “Весняний наступ ворога? (Частина 2)”
  1. Якщо нова зона смерті актуальна, то постачання ПММ та БК не буде, як і продовольства, тому побажаємо лаптям здохнути у пекельних муках.

  2. “Товариш Сталін був в курсі того, як його армія втікала, не витримавши натиску армії Юзефа Пілсудського під час Варшавського походу. “-таваршч Сталін вкрай авантюрно командував під Львовом, під Варшавою розгромили Тухачевського.

Коментарі закриті.