Запах нарциса (Частина 1)

Авторка перекладу: Світлана

ПЕРЕДМОВА

Учора в США відбулася подія, не надто вже масштабна і точно – не така, щоб вона вийшла нагору стрічки новин, проте через неї відкриваються деякі елементи політики США, а точніше – Тромба, які вислизають від уваги надто багатьох спостерігачів, і тому різні елементи великої загальної картини не сильно стикуються між собою. Але перш ніж перейти до самої події і того, що вона показала, варто обрати вихідну точку для всієї повісті так, щоб та сама картина склалася якомога чіткіше. Через те що йдеться про політику Тромба, яка де-юре є політикою США, то з нього і слід розпочати.

Будь-яка притомна людина, дивлячись на будь-який виступ Тромба і навіть не будучи профільним фахівцем, безумовно зрозуміє, що з зозулею у діда зовсім погано. Навіть якщо не враховувати сенсу того, що він несе, а просто звернути увагу на побудову його мови, то такий висновок стає просто очевидним. Когнітивні розлади там крокують парадним прусським кроком, бо в ході однієї й тієї ж промови Додік цілком може висловлювати прямо протилежні судження щодо одного й того самого предмета. Простіше кажучи, його промови можна використовувати для студентів, які вивчають розділ філософії «Логіка», і на цьому прикладі показувати, що таке внутрішня суперечність, яка чітко вказує на хибність або неправдивість словесної конструкції.

Справді, якщо людина видає промову, одна частина якої прямо суперечить іншій, то це означає, що як мінімум одна з цих частин є хибною, але не виключено, що хибними є обидві частини цієї промови. Ну, а той, хто допускає подібні словесні конструкції, – або не дуже вмілий брехун, або клінічний ідіот. Скажімо так, ми спостерігали промови Джо Байдена точнісінько в такому самому віці, і він міг плутати імена, географічні назви чи ще щось, але по суті в його промовах не було тієї самої логічної суперечності. Вади віку давалися взнаки, але не настільки яскраво і важко, як це виглядає у виконанні Тромба.

І в цьому випадку проблема не в тому, що старий вижив з розуму, адже ніхто не може знати напевне, де будуть його власні когнітивні функції в цьому віці, якщо до нього вдасться дожити, а в тому, що зараз у США не знайшлося механізмів, щоб якось обмежити пацієнта в цій перманентній ганьбі, а партія, яка висунула це на президентський пост, явно діє в парадигмі КПРС, яка до останнього «юзала» Леоніда Ілліча, хоч він стрімко деградував до вегетативного стану. Партії був вигідний живий Ілліч навіть у такому, зовсім неадекватному вигляді.

Але Додік має ще одну «чесноту», яка робить цю ганьбу нескінченною і дедалі забористішою. Його безумовний нарцисизм набув неконтрольованого і безумовно – незворотного характеру. Його самомилування, нічим не обмежене, стало найогиднішим із усього, що знала історія США у плані найвищих ешелонів влади. Невиліковне це не тому, що таке не лікується в принципі, нічого подібного.

Просто вік і посада пацієнта вже не припускають застосування ефективних лікарських засобів від цієї недуги. А засіб цей простий – «прихід у табло». З першого разу він може не допомогти, але опинившись рачки, з розбитим таблом разів три-чотири поспіль, нарцис почне здогадуватися про те, що, можливо, і не він є центром світу. Воно й зрозуміло, бо центр світу не може стояти раком і, трясучи головою, розкидати по сторонах слини та соплі.

Це – не фігура слова, а проза життя. Кожен може уявити образ нарциса, не Тромба, а когось особисто знайомого, і помістити цього пацієнта в екстремальні умови. Наприклад, нарцис заходить у хату СІЗО і намагається проявити свої нарцисичні нахили. Тут питання не в тому, що з ним станеться, а в тому, скільки для цього знадобиться часу. Або ж його бусифікують і він опиниться хоча б в «учебці». Гадаю, нікому не потрібно пояснювати, яким буде лікування і, відповідно – результат, але в тому й біда, що Додіка цим уже пізно лікувати.

(Далі буде)