Автор — Тимур Литовченко
На Сході побутує прислів’я: «Скільки не повторюй слово ХАЛВА — в роті солодше не стане». Все нібито так… Але ж хіба не існує т.зв. ефекту плацебо?! Авжеж існує. А на чому він ґрунтується?! На самонавіюванні: людина переконує себе, що пігулка-«пустушка» діє так само, як і справжні ліки — й відчуває реальний лікувальний ефект.
«Что бы мы ни делали —
получается одно и то же: либо
КПСС, либо автомат Калашникова».
(Виктор Черномырдин)
То що ж все-таки станеться, якщо швидко-швидко повторювати: «Цукорцукорцукор»?! Чи відчуємо на губах та язику блаженно-солодкий присмак?! Згадаємо «1984» Джорджа Орвелла…
«Просто зараз я показував тобі пальці своєї долоні. Ти бачив п’ять пальців. Ти пригадуєш це?»
«Так».
О’Брайєн виставив пальці своєї лівої долоні, з прихованим великим пальцем.
«Тут п’ять пальців. Чи ти бачиш п’ять пальців?»
«Так».
І він дійсно бачив їх, якоїсь швидкоплинної миті, перш ніж ці декорації його розуму змінилися. Він бачив п’ять пальців, і при цьому не було жодного спотворення.
Розумієте?! Ось вона — чарівна сила самонавіювання!!! Якщо дуже-дуже треба, то повторювання «цукорцукорцукор» таки принесе чарівний результат. Тим паче, О’Брайєн домігся від Вінстона того ефекту, на який розраховував, «дресируючи» його за допомогою електроструму та інших катівних знарядь протягом доволі-таки обмеженого часу. Ми ж живемо в суспільстві, що проходило негативну селекцію під керівництвом ЧК-ОДПУ-НКВС-КДБ протягом семи десятиліть. За цей час змінилося декілька поколінь, кожне з яких піддавалося нещадному «вишколу». Найупертіші перетиралися на табірний порох і зникали в просторо-часі. А ті, що лишалися — вони навчались переживати ефект плацебо дедалі легше й до того ж… охочіше!.. Покоління за поколінням. Покоління за поколінням.
Отож ефект плацебо проявлятиметься в нашому суспільстві незалежно від чиїхось бажань. Ми просто приречені на це, бо хто в радянському минулому на публіці не пишався «мокрою ковбасою по два-двадцять», «найкращим морозивом по двадцять копійок», «найкращою в світі освітою», «безкоштовною медициною» та іншими ніштяками доби розвиненого соцреалізму — той тривіально не виживав!!! Бо його «брали на олівець» з усіма наслідками… Лишалось або в примусовому порядку виробляти в собі захват радянською дійсністю — або принаймні майстерно демонструвати такий захват перед іншими. А це вже хоч верть-круть, хоч круть-верть… Або як каже моя мама — не вмер Данило, то болячка вдавила.
Отож зараз якщо «наші люде» починають збирати хоч дитячі візочки, хоч автівки — у підсумку, з конвеєра сходять лише наймасовіші танки ІІ Світової війни моделі Т-34. Замість м’ясорубок і кавоварок руки самі собою конструюють автомати Калашнікова, тишком-нишком попиляні у Гуго Шмайссера. А коли доходить до побудови чергової партії — неодмінно збирається вже навіть не двунадесята, а двунасота КПРС на чолі з маразматичним «генсеком», «тіло» якого обслуговує наближене «політбюро», на інтереси якого і працює вся ота нехитра конструкція…
Якщо ж раптом і з’явиться щось бодай віддалено схоже на партію нового типу, призначення якої — сповідування проєвропейської ідеології, а не обслуговування «геніального сека», то на найближчих виборах така партія спіймає облизня від «лохторату» і вибори програє неодмінно. Чому?.. Одразу ж із двох причин:
- насамперед, як перший млинець завжди береться грудкою, так само неможливо збудувати партію нового типу (ідеологічну) з першої спроби без жодних помилок — часом навіть дуже суттєвих;
- до того ж, не побачивши звичних ознак чергової вождистської КПРС, «лохторат» або сам собі вигадає (і злякається власних вигадок) — або просто відкине новацію, як щось незнайоме, а отже — підозріле.
А все через отой ефект плацебо! Коли через повторювання «цукорцукорцукор» в роті таки стає солодко! А при демонстрації чотирьох пальців змучений електрошоком суб’єкт таки бачить уявний п’ятий палець.
І між іншим, так виглядає свідомість переважної більшості нашого населення! Можна сперечатися, добре це чи погано, але це, на превеликий жаль — неспростовний факт. Сперечатися можна також про конкретний розмір цієї частки: це 73%?.. або 85%?.. або скільки?! Втім, якби йшлося не про переважну більшість населення, а про суттєву меншість (наприклад, розміром 40-45%) — це все одно б значною мірою гальмувало просування цивілізаційних реформ в Україні.
А тепер уявіть нашу країну… наприклад — у вигляді тієї самої повнопривідної автівки 4х4, замість якої у населення весь час складається той самий Т-34. Лише одне колесо з чотирьох (25%) знаходиться на твердому ґрунті, та й воно під час газування трохи просковзує (15%). Решта ж коліс шалено прокручуються в заповнених болотом ямах. Отож скажіть, будьте ласкаві, про що нам треба подбати: про те, щоб інтенсивно газуючи, витягнути автівку з болота на суху місцину лише за рахунок одного колеса — чи про те, як би надати опору додатково одному або краще двом колесам?! Гадаю, відповідь аж надто очевидна.
Мабуть, в описаній ситуації треба починати з того, щоб вийти з автівки й оцінити ситуацію. Тоді можна визначити, яке колесо стоїть на твердому ґрунті, під які можна щось підкласти (і що саме підкласти), а також в який момент і з якого боку підштовхнути нашу автівку — правда ж?.. Але якщо так — тоді можете ображатися на мене скільки завгодно! Можете писати в коментарях:
- «ну реально бред же статьи» ©
- «для меня, всё, что указано автором статьи, является несущественными деталями» ©
- «Я понимаю, что вы иногда обкатываете на нас некоторые идеи – пойдет/не пойдет. Но все же, временами это уже чересчур» ©
- «Коротка інструкція <…> з натягування сови на глобус» ©
- і таке інше в тому ж дусі…
Прекрасно розумію ваші відчуття! Так, згоден: було б краще сидіти на водійському місці, не виходячи назовні, й газувати, газувати, газувати — доки на одному-єдиному колесі не виїдемо на сухе місце… От тільки чи вистачить нам бензину?! І що буде, коли витратимо все пальне, так і не досягнувши бажаного результату?!
А тому хоч як це прикро, але таки доведеться думати, що підмостити під колеса, які поки що просковзують. Це ж зовсім не означає, що треба змиритися з позицією «лохторату» і пристати на неї. Нам автівку треба з калабані витягати!!! Автівку в цілому, а не частинами, розуміте?..
Отож я й надалі писатиму «незручні» для декого матеріали. І так буде, доки більшість населення вперто повторюватиме: «Цукорцукорцукор!..» — щоб відчути на язику солодкий присмак. Бо доки ми (так-так, саме ми з вами!!!) не підкинемо їм і солоненького, й кисленького, і навіть гіркенького — прогресу нам не бачити. До речі, саме зараз «вікно можливостей» може відкритися перед нами, оскільки «Байден животворящий» почав не дуже помітно для інших, але дієво підштовхувати… самі знаєте кого.
Ох, не проґавити б моменту!..