Навколо іранської війни (Частина 1)

Авторка перекладу: Світлана

Війна в Ірані увійшла в таку фазу, що її цілі стають усе менш очевидними, бо те, що було заявлено як цілі, тепер здається сильно притягнутим за вуха, і те, що ці самі цілі спочатку були іншими, просто зараз стає дедалі помітніше. Почнемо по порядку, не претендуючи на істину в останній інстанції, бо для своїх висновків ми маємо лише відкриті дані та численні аналогії новітньої історії. Тому кожен елемент цієї великої версії можна і потрібно ставити під сумнів, щоб зрештою склалася максимально реалістична картина.

Перше, що заявляв Тромб як цілі операції ще за кілька тижнів до її початку, – повалення теократичного режиму і на заміну йому – створення нової влади, яку обере сам народ Ірану. Якщо вже йдеться не про намісника, поставленого Вашингтоном, а про вибір самого народу, то, напевно, йшлося про більш-менш демократичну форму правління. З цим із самого початку були проблеми, бо про такі речі говорив персонаж, який сам зневажає демократію і абсолютно не розуміє і не приймає її принципів. Нав’язувати демократію там, де для неї немає чіткого суспільного запиту, – справа марна за визначенням.

Приклад Лівії, Іраку та Афганістану прямо говорить про те, що подібні речі так не працюють. Але тоді слова Додіка привели до повстання, за яке бородаті трохи згодом поставлять найкращому президентові пам’ятник. На протест, причому – рішучий та силовий, піднялася найактивніша частина суспільства, і за відсутності обіцяної Тромбом підтримки КВІР і Басідж провели операцію стрижки газону. Всіх тих, хто піднялися, було знищено швидко і рішуче. За різними даними, жертвами різанини стали близько 30 тисяч саме таких активних громадян Ірану.

А тепер Додік знову закликає скидати режим, але робити це вже нема кому, бо найактивніших убили або кинули до в’язниць КВІР, перед якими в’язниці НКВС нервово курять осторонь. А решта публіки вже особисто бачила, що відбувається з тими, хто ризикнув підняти повстання, і тому заклик пішов у порожнечу. В результаті під кінець минулого тижня Додік заявив, що не має наміру насаджувати в Ірані демократію і згоден на будь-який лояльний режим. Тобто в цьому пункті причин Додік уже дав задню, а судячи з поточних подій, навіть ця його риторика може залишитися без відповіді. Судячи з того, як іде військова операція, зміна режиму вкрай малоймовірна, і, швидше за все, він відновиться, щойно активна фаза бойових дій підійде до завершення.

Тепер ще раз погляньмо на цей пункт програми і поставмо собі запитання: чи взагалі можлива зміна режиму при використанні таких інструментів? Скажімо так, навіть фізична окупація сусіднього Іраку, хоч і призвела до вішалки Саддама, але режим, що там встановився, недалеко пішов від Хусейна практично за всіма позиціями, хіба що він не закушується із Заходом. А тут, використовуючи лише повітряні удари, Додік сподівався скинути режим. Те, що відбувається просто зараз, прямо вказує на одну з двох речей. Або Додік настільки неосвічений, що не здатний обрати правильний інструмент для вирішення конкретного завдання, або з інструментом все було гаразд із самого початку, просто ціль була не тією, яку було заявлено із самого початку. У невігластві Додіка немає причин для сумніву, але швидше за все, в його оточенні є не тільки безпросвітні дурні на кшталт Кушніра і Віткоффа, яких не можна пускати в зовнішню політику, а й розумні люди, які могли йому дохідливо пояснити, що зміщення режиму готується й виконується іншими засобами та відштовхується від поточних обставин. Простіше кажучи, треба було щось робити, не обов’язково завдавати повітряних ударів по Ірану, а робити щось інше на гребні минулих протестів. Проте Тромб порушив як послідовність дій, так і інструменти, застосовані для повалення режиму.

(Далі буде)