Істинні причини? (Частина 1)

Авторка перекладу: Світлана

Сьогодні вранці вдалося переглянути початок відео у виконанні досить відомого ізраїльського журналіста й відеоблогера, який не тільки випускає відео, а й торгує своїми книжками, футболками та їздить світом, де дає «творчі вечори». Залишу осторонь питання про те, який стосунок мають подібні діячі до творчості, але в цьому випадку сам цей опус змусив залишити коментар під відео, що роблю дуже рідко. Власне, до коментаря спонукала невідповідність назви відео та його змісту. На жаль, таке зустрічається дуже часто, і загалом тут немає нічого дивного, але в цьому випадку йдеться про заголовну тему міжнародного життя просто зараз.

Словом, назва відео містила такі слова: «…справжня причина війни в Ірані». І ось у цьому відео була присутня експертка з проблем регіону, яка довго й нудно почала розповідати про те, що Європа веде дивну політику, активно не приєднуючись до війни, мовляв, не та Європа, що була раніше, і далі – говорить про те, що ж стало справжньою причиною війни з Іраном. Відверто кажучи, не додивився до кінця, бо таке похмуре ла*но організм категорично не приймає. І це ж – журналісти, експерти і таке інше, які продають свої промови за гроші.

Насправді історія дає конкретний і по суті не дуже довгий список таких причин, і якщо діячі так натхненно занурюються в ці міркування, вони зобов’язані його знати назубок. І перш ніж оголошувати власну версію подій, напевно, повинні були перевірити, а чи немає на самому початку класичного списку причини, яка чітко відповідає цій ситуації.

Якби вони це зробили, то одразу б виявили, що така є і виглядає так: вирішення гострих внутрішніх проблем шляхом перемикання уваги суспільства на зовнішні проблеми. Простіше кажучи, коли правителя щось явно припікає вдома, він сподівається на маленьку переможну війну, яка дасть йому ореол переможця, а сам процес – консолідує навколо нього суспільство, що дасть змогу переступити через ту саму заголовну проблему.

З Бібі – все ясно, адже якщо він сьогодні втратить владу, завтра його таки притягнуть до суду, і, швидше за все, залишок свого життя він проведе за ґратами. Але у Тромба ситуація ще гостріша, і головне – вона набагато токсичніша, бо стосується тем настільки огидних, що навіть частина бездумних шанувальників Додіка не зможуть йому такого пробачити. Особисто мене не залишає відчуття, що Тромб точно знає, що в когось на руках є така інформація про його походеньки у Епштейна, що якщо вона вийде в публічну площину, то його вже нічого не врятує.

Усі мали змогу спостерігати, в якому вигляді розсекречуються матеріали Епштейна. Окремі сторінки до половини затушовано чорним, і вже всім давно зрозуміло, що така інтенсивність вилучення інформації просто не може бути пов’язана з необхідністю захистити жертв сексуального насильства. Крім того, самі аргументи мін’юсту про те, що вони захищають жертв, просто сміховинні. Йдеться про події вже досить давні, і діти, які зазнали сексуального насильства та/або експлуатації, вже всі стали дорослими і тому цілком можуть відстоювати свої права самостійно, без страху зламати незміцнілу психіку. Ба більше, частина з них наполягає на тому, щоб усю цю дикість, яка стосується хоча б особисто їх, було оприлюднено, а особи, винні у злочинних діях, зазнали покарання або, як мінімум, були піддані слідству та суду.

(Далі буде)