Крім того, саме такого формату операцію Тромбу не вдасться організувати в принципі, бо в такому разі він уже зобов’язаний здобути підтримку Конгресу, а бажано – і населення США. Але станом на зараз, Додік немає ні першого, ні другого, а щодо схвалення виборцями, то ця війна виглядає так:
Тож як би Тромб не розповідав про свою готовність розпочати сухопутну операцію, деякі речі неможливо робити проти вітру. Точніше, робити можна і проти вітру, але навіщо? І якщо реальність проведення сухопутної операції прагне до нуля, то й досягнення цілей, поставлених на її початку, теж прагне до нуля. Крім того, всім зрозуміло, що довгобуд і гра «собі на втіху», як це склалося для прутіна в Україні, тут не пройдуть. Блокування постачання нафти й газу з цього регіону нікого не влаштовує.
Тому не сьогодні – завтра Додіку почнуть ставити запитання про те, скільки триватиме ця дискотека і хто за все це платитиме. І ось тут настане момент підбиття підсумків більш серйозно та предметно. У такому разі навряд чи комусь буде цікаво, що вдалося потопити 17 військових кораблів бородатих та розвалити заводи з виробництва ракет. А слідом за цим виникне проблема зміни влади в Ірані. Якщо цього не станеться і не прийде щось світське та адекватне, то бородаті дуже швидко відновляться. Їм, безумовно, допоможуть це зробити лапті та Китай, адже їм потрібен союзник, який не боїться прямо закушуватися зі Штатами.
Якщо ж ця влада зміниться не радикально, то там може статися один із трьох варіантів. Перший – лівійський, коли розпочнеться війна всіх проти всіх. А з урахуванням того що там є дуже великі неперські громади, то це там більше ніж ймовірно. Другий варіант – сирійський, коли владу візьмуть релігійні фанатики, але намагатимуться виглядати пристойно, і варіант іракський, коли за понад десять років окупації так і не вдалося створити щось притомне і здорове, до речі, як і в Афганістані. Простіше кажучи, може статися варіант, коли розв’язуючи одну проблему, ти створюєш іншу, і, можливо, не менш серйозну.
Але просто зараз Додік надуває щоки і намагається уявити себе чи то Наполеоном Бонапартом, чи то Александром Македонським. Хоча ті персонажі воювали особисто, а цей – ганяє кулі в Мар-а-Лаго чи на острові Епштейна. Зате війнушка відсунула запитання про те, які саме вправи великий воїн виконував із дітьми на тому самому острові. Американська преса зараз практично перестала публікувати матеріали про пригоди чубатого гольфіста і про ті справи, за які в Штатах дають тривалі строки, проводять хімічну кастрацію або ставлять довічну чорну мітку, не підпускаючи такого пасажира до дітей. Напевно, це було однією з основних причин почати бійку прямо зараз. Хоча, звісно, Додік не проґавить свого, і якщо випаде нагода, він засуне свою сім’ю ще й у іранський нафтовий бізнес, але все ж таки педофільський скандал має першорядне значення. Щось нам підказує, що добрі люди от-от викладуть у публічний доступ щось таке, що зніме всі запитання про те, чому Додік був такий закоханий у Епштейна, і тому – краще про війну.
(Далі буде)
щось оці цифри розподілу безумовного схвалення / несхвалення-часткового схвалення дуже нагадують результати нашого голосування в 19-му році)
Так, і швидше за все, саме ті, що його обрали, тепер “не схвалюють”.