ГЕОГРАФІЧНИЙ ВІДСТУП
Впродовж останнього часу Сили оборони України завдали цілу низку болісних ударів по таких виробництвах ворога. Частина з них перестала випускати продукцію, і лапті намагаються її замінити чимось імпортним, переважно – китайським. Але й те, що їм вдається відновити, теж спирається на можливості Китаю. Тобто виробниче обладнання доводиться брати не в Німеччині, США чи інших цивілізованих країнах, а в Китаї. І тут постає запитання про те, який сенс Китаю де-факто виступати на боці повністю зганьбленого курника?
Як це не дивно, відповідь на це запитання лежить на поверхні, тільки з України її складно роздивитися з цілком зрозумілих причин і насамперед – через інерцію мислення. Насправді Китай поступово формує коло країн, які мають васальну залежність від Пекіна. Причому, маючи безперервну історію в кілька тисяч років, правителі Китаю цілком реально оперують часовими категоріями, набагато масштабнішими, ніж це є звичним для Західної цивілізації. В результаті багато процесів вони проводять повільно, але наполегливо, і ось ця повільність часто виявляється оманливою.
Але тут важливо розуміти, що Китай ніколи не відмовлявся від такої зовнішньої політики, причому в нього є свіжий досвід у цьому напрямі, як позитивний, так і негативний. До позитивного досвіду, безперечно, можна віднести Північну Корею. Це – класичний васал, який критично залежить від Китаю практично за всіма напрямами, від економіки до військового будівництва, а зовнішньополітичний курс там чітко прив’язано до інтересів Китаю, і, між іншим, такий стан справ зберігається вже 70 років, демонструючи стійку систему.
У 70-і роки минулого століття Китай спробував застовпити васальну територію в Камбоджі, коли владу в свої руки взяли «чисті комуністи», які відкинули навіть найменший «опортунізм» і стали дослівно вдовбувати комунізм у цю землю. При цьому в хід пішли методи, які класики комунізму собі навіть уявити не могли, зате їх розробили товариші Троцький, Свердлов та деякі інші, а товариш Мао вніс у ці теорії власний, східний струмінь.
Чим закінчилася історія кількох років правління «червоних кхмерів», відомо всім: жахливі гори трупів третини населення і демонстрація істинного обличчя комунізму, – але Китай це влаштовувало повною мірою. Мало того, коли в’єтнамська армія, яка щойно закінчила війну з Америкою, а до того – з Францією, успішно розгромила і розсіяла сили «кхмерів», Китай відразу розпочав власну військову кампанію вже проти В’єтнаму.
Але вже тоді стала зрозумілою тактика Китаю. Він буде підтримувати будь-який живодерський режим, який стане ізгоєм для решти світу, і, відповідно, Китай стане єдиним мостом до цього світу. Таким чином, васальна залежність виникає без примусу, а з власної волі васала. Така прихильність є максимально міцною і не вимагає каральних заходів для того, щоб утримати режим у своїй орбіті.
Саме тому Китаю вигідно маргіналізувати курник настільки, щоб він став в одну лінію з КНДР. Пекін міг би підгребти під себе Іран, але ісламський чинник робить цей варіант програшним. А ось довести до стану повної парії таку величезну країну, як росія, є найвищим пілотажем.
(Далі буде)