Спеціальний посланець (Частина 2)

Як і в першому випадку, Тромб розповідає про те, що опонент проситься до нього на переговори і що він має серйозні зрушення в цьому напрямі. А протилежна сторона реагує точнісінько так само, як і північні корейці, а саме – вони говорять про те, що гадки не мають, про що цей старий розповідає. Мало того, вони логічно стверджують, що в них нема жодного інтересу про щось домовлятися, бо їм нічого не потрібно ні від США, ні особисто від Додіка, але якщо йому щось треба, вони готові його вислухати. А далі – намітилася технічна відмінність між іранською та корейською сценами.

Кім і взагалі Північна Корея не мають інтересу щось сигналізувати зовнішньому світу. Вони живуть у своєму дурдомі, і тому їм було достатньо того, що великий лідер підтерся Тромбом і викинув його, як використаний туалетний папір. У Ірану – інша тактика. Він активно сигналізує регіону свої претензії на лідерство. І це нічого, що в них там немає води, газу й нафти при надлишку всього цього в надрах. Самоствердитися завжди можна за рахунок когось іншого, і як з’ясувалося, Додік є найкращою кандидатурою для цього розкладу.

Загалом немає нічого простішого, ніж публічно послати людей Тромба на очах усіх спостерігачів свого регіону. І це було зроблено на переговорах, які щойно відбулися. Нагадаємо: Іран погодився на обговорення власної ядерної програми і зразу просигналізував про те, що понад цю тему жодних інших він обговорювати не має наміру. Таким чином він відкинув спроби людей Додіка обговорити ракетну програму, а також силове придушення протестів. Ба більше, перед початком переговорів іранські представники заявили, що загалом вони готові піти на якісь поступки в ядерній програмі, але тільки в обмін на негайне і повне скасування санкцій. Більше їх нічого не цікавить.

Далі – пройшли переговори, одразу після яких обома сторонами було оголошено про те, що досягнуто згоди продовжити діалог. Таке формулювання завжди свідчить не лише про те, що не вдалося домовитися хоча б про щось конкретне, а й було зафіксовано протилежне розуміння ключових моментів предмета переговорів. А трохи згодом стало відомо, що глава МЗС Ірану Аббас Аракчі, який очолював іранську делегацію на переговорах, заявив: Іран наполягає на суверенному праві розвитку ядерної галузі, навіть якщо це призведе до війни. «Ні в кого немає права диктувати нам свої умови», – сказав він. Простіше кажучи, навіть ядерне питання не просунулося ні на міліметр, не кажучи вже про все інше.

А неофіційними каналами пройшла інформація іншого змісту. Начебто американські представники пропонували узгодити обсяги ударів обох сторін, щоб Тегеран і Вашингтон могли зберегти обличчя. І в цей момент Бібі стало прикро, бо цей «договорняк» передбачає узгодження цілей для ударів, і в такому разі замість конкретного військового результату ця вистава буде чимось на зразок імітації. А сам Іран отримав підтвердження того, що Вашингтон протух і його можна посилати за будь-якою адресою. Принаймні, впродовж найближчих трьох років.

(Далі буде)