Автор перекладу: Світлана
Торговельна війна пам’ятника з Мар-а-Лаго з усім світом і особливо – з Китаєм перейшла у стадію затяжного позиційного протистояння. Як і очікувалося, кавалерійський наскок з гольфовою ключкою наголо не перетворився на бліцкриг, як би не намагався це подати сам Додік. Зараз він перестав розповідати своєму електорату, який поєднує прослуховування промов свого кумира з грою на банджо, казки про те, що всі вишикувалися в чергу до нього і роблять пропозиції, яких Америка ще не чула.
За великим рахунком, він тут не все збрехав, як робить завжди. Америці справді ще не пропонували пройти за відомою адресою, причому – з багатьох місць. А ще більше ці пропозиції було сформовано не словами, а справами. Причому ці справи тепер помітні на двох рівнях – через безпосередні дії урядів та стихійну реакцію цілих народів на їх пряму та безпосередню образу, якими засипає світ найкращий президент.
Колеги з Канади та низки європейських країн пишуть приблизно одне й те саме: американські товари різко втрачають попит. Навіть голлівудські фільми почали втрачати в касових зборах настільки, що цього неможливо не помітити. Простіше кажучи, американський експорт скорочуватиметься з причини, яку навряд чи міг передбачити великий переговорник. Прості люди прийняли його образи на свій рахунок і самі вирішили максимально бойкотувати все, що зроблено в США, або майже все.
Причому просто зараз вимальовується новий тренд у тій самій Канаді чи у Франції, коли споживачі свідомо переключаються з американських товарів на те, що виготовлено місцевими виробниками. Деякі торговельні мережі вже прямо про це говорять. У тому ж «Старбакс» стверджують, що в Європі та Китаї у них падають продажі тому, що довгий час вони спиралися на парадигму «Американська якість у будь-якій точці світу».
Власне, цей принцип і став двигуном бізнесу, заснованого ще в 1971 році, і дозволив компанії стати найбільшою глобальною мережею кафе у всьому світі. Найчастіше, перебуваючи у великих аеропортах світу, ви або бачили ці кафе, або самі там пили каву з їхньою фірмовою випічкою. І ось тепер саме міцна асоціація з Америкою працює проти бренду. Публіка перетікла в інші мережі, а особливо багато відвідувачів пішло в кафе, де навіть близько немає кави «американо».
Ба більше, в багатьох випадках кафе рекламують відсутність такої назви у своєму меню, де стару назво перекреслено. Цей рекламний трюк зараз працює з такою силою, як раніше працював слоган «Американська якість». Принаймні, в Європі це вже стає трендом, і щось подібне нам описували колеги з Італії, Німеччини, Франції та Нідерландів. Тобто Додіку вдалося завдати настільки потужного і що найголовніше – глибинного удару по авторитету Америки, що відновити його можна буде лише через роки, а скоріше – десятиліття. Звичайно, якщо це буде кимось, не Трумпом, сприйнято як проблему і з цим спрямовано працюватимуть, намагаючись згладити те, що він встиг накоїти за перші 100 днів своєї другої каденції. Але ж він не зупиниться і валитиме образ Америки далі, а отже, є ймовірність того, що ми вже точно не побачимо навіть часткового відновлення того, що він зруйнував у свідомості простих людей.
І справді, такі речі, прийняті величезною кількістю людей як особиста образа, матимуть довгострокові наслідки. Не можна сказати, що відверто чванлива поведінка найвищого керівництва США не виявлялася і раніше, але це були окремі епізоди і тоді не було такої концентрованої жерсті, а тепер цього не бачить тільки сліпий. І що найважливіше, раніше Штатам це прощали за те, що їх постулювали як головного захисника світового порядку та демократії. Але тепер із цим – все. Трумп, а особливо його наближені, відкрито говорять, що ці позиції вони здають, а самі цінності їх більше не цікавлять.
У нас ця епопея невідома, але Трумп уже почав цькування ЗМІ, які виступають із критикою його діяльності. Ті, хто мав державне фінансування, вже втратили його, але наїзд іде й на видання, які взагалі нічого не отримували з бюджету. Крім того, просто зараз люди Додіка підминають під себе вищу школу. В обмін на часткове збереження державного фінансування вони вимагають запровадження інституту комісара від уряду, який матиме право «вето» та широкі повноваження щодо питань правильної ідеології. Частина університетів вже здалася на милість пам’ятника, а частина, в тому числі Гарвард, послали трумпових емісарів куди подалі.
Але найбільш скандальною і очевидною ознакою згортання демократії в самих США стала угода Трумпа з урядом Сальвадору, згідно з якою ця країна бере на себе функції в’язниці на аутсорсингу для США. Перших ув’язнених із США вже відправлено до Сальвадору, і там розпочинається спільна програма будівництва нових величезних в’язниць, які наповнюватимуть Штати. Відповідно, в них будуть приблизно ті самі порядки, що й у нинішніх в’язницях Сальвадору. А вони славляться тим, що відома екстериторіальна в’язниця США на військовій базі Гуантанамо нервово курить осторонь щодо поводження з ув’язненими.
Таким чином, якщо сам Трумп і його фан-група асоціюють його з Америкою, то ці два поняття стали антагоністами демократії. Розвиток цієї теми не змусить себе чекати, але зрозуміло, що це проблема американців, і чи стануть вони її якось вирішувати, чи змиряться з цим, – їхня справа, а ось причина, через яку Штатам дуже багато прощали, тепер повністю зникла. Відповідно, і ставлення до США стрімко і, швидше за все, – незворотно змінюється.
Ну, а станом на цей момент лінією найжорсткішого протистояння, безумовно, є взаємна тарифна війна США і Китаю. Те, що виконав Трумп щодо Китаю, – публічно відомо, оскільки зі своїх антикитайських кроків Додік зробив шоу у прямому ефірі, а тому з цим усе зрозуміло, а ось Китай більшу частину своїх заходів робить узагалі без найменшого висвітлення в пресі. Наскільки можна зрозуміти, він має покроковий план виведення всіх своїх активів із США. Станом на сьогодні відомо, що Пекін видав розпорядження про повне припинення будь-якої спільної діяльності з США.
Тільки після того як у цих проєктах утворяться фінансові дірки і почнуться складнощі, стане зрозумілим масштаб присутності китайського капіталу в різних сферах діяльності та економіки США. Можна не сумніватися в тому, що цей план включає і злив майже 800 мільярдів доларів, зв’язаних цінними паперами уряду США. Очевидно, що саме цей варіант не виглядатиме як один великий крок, а його реалізація розтягнеться в часі, але кінцевим пунктом цього плану, безумовно, буде звільнення від цих активів.
І ось буквально вчора стало відомо про ще одне рішення китайського уряду. Так, у пресу пішло розпорядження уряду про повну заборону подальших закупівель пасажирських літаків компанії Boeing. Ба більше, це розпорядження стосується також і комплектуючих до цих літаків, вироблених у США. А як відомо, вартість літака – це ще не все, що отримує його виробник. Супровід за весь цикл його експлуатації може коштувати не менше, а навіть і більше, ніж сама машина. Тобто компанії важливо не тільки продати сам літак, а й підключити його до власної програми обслуговування, що передбачає планові ремонти різного масштабу із заміною необхідних вузлів і агрегатів.
Водночас уряд Китаю анонсував програму підтримки своїх авіаперевізників, які постраждали від американських рестрикцій. І наскільки можна зрозуміти, там стимулюватимуть перехід на літаки інших виробників. Тим самим Пекін прикриває свій бізнес від неминучих втрат, але закладає курс на корінний розворот від виробів американського виробництва. Тобто він не просто припиняє закупівлю американських літаків, а зачиняє за собою двері.
Простіше кажучи, одного разу проданий літак годує виробника ще як мінімум пару десятків років, і ось усе це Китай щойно поставив на стоп. Це при тому, що сама компанія Boeing у частині бізнесу, що стосується випуску пасажирських літаків, перебуває в найжорстокішій кризі, а конкуренти стрімко відтискають у неї частку ринку, на якому вона десятиліттями була флагманом та лідером. Втративши безперечну якість і надійність своїх виробів, Boeing відкочується від колишніх перших позицій.
Саме в цей момент Китай, який останні три десятиліття був одним із найбільших покупців літаків, приймає таке рішення. З відходом Китаю від Boeing його частка ринку ще більше скоротиться, і про конкуренцію зі своїм основним опонентом, компанією Airbus, тепер можна потихеньку забувати. Власне кажучи, це лише найсвіжіший, але далеко не єдиний крок Китаю у відповідь, зроблений без особливої помпи. А в цьому викладі він цікавий ще й тим, що Boeing, як і «Старбакс», базуються в Сіетлі, штат Вашингтон.
З урахуванням цього можна легко здогадатися, що стрімке скорочення обсягів продажів відповідним чином відбивається зараз і відіб’ється в найближчому майбутньому на фінансовому становищі компаній і, звісно, – на кількості співробітників, які будуть змушені поповнити лави безробітних. Напевно, отримавши більше вільного часу, жителі Сіетла зможуть спостерігати за тим, як зовсім поряд із портів провінції Британська Колумбія до Китаю йдуть танкери з канадською нафтою та ЗПГ, які раніше йшли в США і потім реекспортувалися по всьому світу. Канада лише цього року запустила свої термінали та змінила правила гри.
Ну, а при погляді на це виникає відчуття, що зараз уже склалося не дуже правильне розуміння самої суті цієї торговельної війни та її наслідків. За звичкою публіці розповідають, що загалом це сутичка за лідерство двох найбільших економік, а решта світу стала заручником цієї великої бійки. Загалом такий погляд на події має право на життя, тільки тут є нюанси, без яких картина буде неправильною.
Обидві ці економіки набрали такий обсяг завдяки запозиченим коштам. Причому Китай залучав інвестиції і брав у борг для того, щоб витягнути країну з бідності та відсталості. Жодними іншими засобами цього досягти не можна. Товариш Сталін виконав це без прямих запозичень, але заморив голодом населення України, щоб оплатити «індустріалізацію». А Китай завдяки політиці Ден Сяопіна «одна країна – дві системи» відкрив країну для інвестицій та позик, але врешті-решт країна дійшла до стану, коли вона справді стала здатною багато виробляти, але неринкові методи управління економікою призвели до того, що вироблялася величезна кількість непотрібного і незапитуваного, що неможливо продати.
Ми це чудово знаємо з совка. Втім, обсяг економіки став справді гігантським, і в разі потреби там можуть зробити що завгодно і скільки завгодно. Недарма у Штатах коментували цю ситуацію так, що одна китайська верф здатна випускати стільки суден і кораблів, скільки всі верфі США, разом узяті. Але тут діє принцип «Малі діти – маленькі проблеми, великі діти – великі проблеми». Величезна економіка вийшла на грань, за якою вона може банально впасти. І між іншим, Китай від цієї грані нікуди не втік, ба більше, торговельна війна з США її тільки наблизила.
Але й США, при своєму набагато більшому розмаїтті економіки, теж не в кращому становищі. Багато критичних показників сигналізують про те, що настають важкі часи і що може статися так, що широко крокувати на запозичені гроші може не вийти. З цим уже давно треба було щось робити, але як би ти не взявся за вирішення цього питання, доведеться виходити до нації і говорити про те, що настав важкий час і треба затягнути паски. Але ж американці не звикли до такого, і вони швидше затягнуть пасок на шиї того, хто таке пропонує, ніж на своїй талії, якої давно немає. І ось Додік запропонував чудовий варіант. Він запропонував змусити своїх партнерів затягнути паски для того, щоб американці могли й надалі жити своїм звичним життям.
Зрозуміло, що це спрощена схема, але ми навмисно звели її до банального сприйняття ситуації. Проте цей опис не порушує цілісності картини. Тільки в цій самій схемі є один важливий контрапункт, який вже почав діяти і зіграє для Штатів дуже сумну роль. Як було сказано раніше, Китай підняв свою економіку залученими коштами, і будь-якої миті він може опинитися в ситуації, коли йому доведеться платити за те, що він витрачав гігантські кошти на роздування економіки.
А ось Штати жили в борг не для того, щоб вивести економіку на якийсь новий рівень, як це зробив Китай, а просто для того, щоб жити по-багатому, але в борг. І для того щоб ці вливання не виглядали відвертим боргом, США мали безліч інструментів як прямого, так і непрямого характеру. Тут і урядові зобов’язання, і використання долара як резервної валюти і засобу міжнародних платежів практично всіма країнами світу, але в цьому важливий інший момент.
Усі ці інструменти експлуатують, а точніше – експлуатували один фундаментальний ресурс – довіру до США, їхньої політики, економіки, валюти і головне – здорового глузду. І ось тепер Додік висмикнув цей фундаментальний принцип з-під усієї тієї структури, яку весь світ сприймав як Америку. Всі ці інструменти стрімко втрачають свою привабливість, і через те що ніхто ще не бачив такої дикості у виконанні президента США, важко навіть уявити, чим це може обернутися для Штатів. Ну, а ті країни, які серйозно та відповідально ставляться до своєї безпеки, вже почали відповзати вбік, позбуваючись міцних зв’язків з Америкою, щоб не потонути разом із нею.
У результаті виходить, що США і Китай у цій торговельній війні являють собою грізних, але важко хворих бійців. Причому хворі вони приблизно на одну й ту саму хворобу, просто з дещо різними симптомами, але вони розуміють суть стану противника. А вся решта світу стежить за тим, як ці два монстри завдають удари один по одному, при цьому тримаючись за противника, щоб не звалитися самому. Звісно, що ми не претендуємо на вичерпний опис і тим більше – на істину в останній інстанції. Просто розглядаючи поточні події, додайте трохи цих роздумів, і багато що постане зовсім в іншому вигляді, більш зрозумілому і, напевно, – більш реальному.