Фюрер проковтнув слину й відчув, як його тіло покрилося потом під бронежилетом. Чому стара діє на нього таким чином, неначе він – маленький хлопчик, а йому вже ж добряче на восьмий десяток пішов? І тут він відчув, що йому терміново потрібно піти в кімнату для хлопчиків, але він знав, що провидицю можна запитати лише один раз, і більше такої можливості не буде. Точніше, костоломи з його особистого гестапо змусять говорити будь-кого, тільки йому потрібні передбачення, а не вибиті свідчення. І він, щосили стримуючи сфінктери, почав.
– Провидице…
– Піпеція.
– Піпеціє, чи можу я зберегти своє життя навічно?
Провидиця спідлоба кинула на нього швидкий і розчарований погляд і добре відпрацьованими рухами дістала з кишені акуратно відрізаний шматок спеціального паперу, з кульочка на столі зачерпнула якогось зілля, вклала його вздовж паперового листочка і практично миттєво скрутила хазяйську п’ятку, піднесла запальничку та зробила кілька натхненних затяжок. Потім тицьнула в його бік папіроскою і запитала:
– Васю, ти точно не хочеш хоча б пихнути?
– Я не Вася, я Вова.
– Та ти подивися на себе. Який же ти Вова, якщо ти Вася? І потім, ти ж начебто закінчував університет?
– Ну, як закінчував… Диплом я, звісно, отримав, але…
– Ну, хоч щось ти ж там прослухав?
– О, це звичайно. З прослушкою в мене завжди добре було.
– Ну, це означає, що ти сам знаєш відповідь на своє запитання.
– Здогадуюсь, але хоча б до 150 років можу зберегти життя? У мене вже є де органи брати, просто хоч зараз… Знову-таки, ведмедя приніс у жертву, хоча це мій тотемний звір…
– Васю, твій тотемний звір – песець, і дарма ти клишоногого замочив. А відповідь і на це запитання ти теж знаєш. Ну, ось поглянь, ти навіть волосся на голові не зміг зберегти, і з гімнасткою в тебе – все, то як ти собі уявляєш усе інше?
– А як же органи?
Провидиця понишпорила в кишені й дістала звідти дві таблетки, одну – червоного, а іншу – синього кольору. Уважно оглянула їх і, переконавшись у тому, що це саме те, що потрібно, протягла їх фюреру.
– Органами можеш бавитися скільки завгодно, це твоя справа, і мене вона не стосується. Але коли награєшся, дістань ці таблетки і скористайся тільки однією. Червона дає тобі 150 років життя, а синя – вічне життя.
– Так просто? То, може, я просто зараз і прийму?
– Ні. У мене на очах вони не спрацюють. Такий у них принцип. А ти – добряче подумай, що тобі потрібно насправді і чи згоден ти пережити всіх близьких тобі людей. Це – важка ноша, і взяти її на себе можна, тільки все ретельно зваживши.
Фюрер вихопив таблетки, його обличчя, незважаючи на зусилля, якими він стримував позиви, сяяло радістю, а можливо, і щастям. Нарешті він отримав власний Грааль. А в голові гарячково крутилися думки: «Нелегко пережити всіх своїх близьких? Вона це серйозно? А потім – яких близьких? Недарма мені порадили цю тітку. Вона з тарганами, але явно тямить у зіллі». А на словах якомога спокійніше висловився так:
– Дякую, Піпеціє. Це саме те, що мені було потрібно.
А вона знову повернулася до своїх реторт і, махнувши рукою, відповіла:
– Іди і пам’ятай: не тут. Подумай добре і тільки після цього…
Але на кухні, крім неї, вже нікого не було. Вона тихенько підійшла до дверей і, приклавши до них вухо, прислухалася. Там було чутно тупотіння ніг, потім усе завмерло і почувся звук падіння тіла, після чого – тільки булькання. Вголос вона сказала:
– Чому ж на щурах воно так довго діяло? Вони ж і розміром менші.
І, вже зачиняючи за собою таємні двері, що ведуть до мережі тунелів, що ведуть до метро, написала абоненту ГУР у месенджері: «Ховрашок спікся». І вже на ходу почала відклеювати з обличчя маску, яка так втомила її за весь цей час. Вона таки виконала бажання фюрера. В останню мить він таки облегшився.
… А це точно рубрика “політика”, а не “гумор”?… )))
Якщо вас це дійсно цікавить, поясню. Справа в тому, що двигло сайту налаштоване таким чином, що коли навмисно не вказуєш рубрику, він по замовчуванню виставляє “політика”. Я публікував статтю, коли обладнання кабельного провайдера вже лягло, бо довго не було світла, а мобільний оператор вже лягав і давав невеличкі віконечка для того, аби встигнути випихнути в них статтю. Тобто треба було діяти швидко і там вже було не до ретельного оформлення, бо я знаю, що колеги чекають регулярність публікації статей. Якими зусиллями це вдається в поточних умовах, я нікому не розповідаю, бо намагаюся вирішувати усі проблеми самостійно, не звертаючись ні до кого за допомогою. Іноді трапляється і таке. Якщо я образив ваш витончений смак – вибачте. Це не навмисно.
…най будет так, я не проти ! )))
Просто проявив пильність, до якої закликають.
І іноді це вдається..)))
Ні, це рубрика, – РЕАЛЬНІСТЬ!!
“Майбутня реальність”
“Очікувана (нами) реальність”
“Все до того йде…” “Страшні казки про Васю (вову)”, а можна і “про ВАЗю”!
Варіянти з назвами рубрік.
Шановний пане Авторе, щиро дякую за Вашу невтомну та надважливу працю!