Дещо про січень (Частина 5)

Нагадаємо, що там же не тільки Мурманськ «ліг», а й закрите військове містечко Росляково – військова база, де стоїть флот північного військового пароплавства лаптів. Там стоїть більшість атомних підводних човнів ворога, і звідти на лови кальмара вирушив підводний човен «Курськ», з яким потім стало недобре. Так от, і база флоту опинилася у блекауті. Але там якось викрутяться, у крайньому випадку кинуть кабелі до реакторів підводного човна і переживуть, а в інших місцях, як у блокадному Ленінграді, небіжчиків розморожують, щоб покласти в труну. Скажімо так, видовище це не для слабкодухих, бо самому довелося спостерігати, як тіла, що відтанули, починають ворушитися під дією гравітації.

Це не єдиний регіон, де відбуваються подібні речі. Просто звідти написали петицію у кремль і її текст продублювали в соціальні мережі. А нам траплялося на очі ще не менше двох випадків приблизно з таким самим сюжетом. І це все – аберації прутінської влади, а якщо сюди додати наслідок прутінського «Я прийняв рішення», то є й інші варіанти на кшталт такого:

«Бєлгород потрапив під масований обстріл увечері 24 січня. Внаслідок удару по місту спостерігаються серйозні проблеми з опаленням, електрикою та водопостачанням. Влада не готова прогнозувати строки відновлення пошкодженої ТЕЦ… Дивно, що через чотири роки СВО, після дев’ятимісячної окупації частини Курської області Бєлгород виявився настільки не готовим до війни. Ні в плані фактичного захисту міста від обстрілів, ні в контексті (не)готовності комунальних служб».

У цьому тексті є щось до болю знайоме, чи не так? Але тут ось що важливо. Україною більшість часу після совка правили злодії. Були дві короткі паузи в цій безпросвітній реальності, але схоже на те, що мудрий народ ні спати, ні їсти не може, коли ним правлять не злодії. Мудрий народ аж трясе, коли таке відбувається. Звідси зрозуміло, що більшу частину незалежності і армія, і критична інфраструктура фінансувалися за залишковим принципом, та ще й крали там так, що зірки в осад випадали. Тож те, в якій ми ситуації зараз, – не дивно. Достатньо лише сказати, що після ворожого обстрілу, який спричинив енергетичну кризу в столиці, боневтік заявив про те, що особисто координуватиме відновлення, і… поїхав у турне. Швейцарія, Польща і ось сьогодні – Литва. Скрізь – нуль користі, але він звідти координує, та повернімося до лаптів.

Вони ж понад 20 років жирували на високих і надвисоких цінах на нафту й газ. Грошей у них було стільки, що вони вже не знали, куди їх подіти, а результат виявився той самий і навіть гірший. Це до того, що нам не варто було очікувати чогось іншого, бо країною править гумористичне шоу, а в них усе було інакше. Тут тобі й самодержець, який має абсолютно всю владу, і скарбниця, яка тріщала від грошей, і, за ідеєю, хоча б базові, елементарні речі повинні були б працювати, як треба. І ось тепер лапті прозрівають і бачать, що армія у них – ла*но, інфраструктура – ла*но і все інше – того самого кольору й запаху. Тобто просто зараз вони падають із висот своїх уявлень про власну велич, про невичерпність ресурсів, про мудрість керівництва прямо в те місце, де вони весь час і були, – на дно вигрібухи.

І от якби Ілліч подивився на те, як із гір золота і зброї так само лисий, як і він сам, Вова зробив величезну купу ла*на, то, напевно, попросив би Крупську: «Наденька, научи меня так делать глазками». Ну, а січень йде до фінішу, і попереду в нас останній місяць зими.