Уперше опубліковано: 22.01.2018
Авторка перекладу: Світлана
Ще школярем середніх класів під час літніх канікул, які доводилося проводити у бабусі, довелося стикнутися з книгою мемуарів Жукова. То був не Конан Дойль чи Станіслав Лем, якими залюбки зачитувався саме в цей час, але прочитав усю цю товстелезну книжку. Через те що її написано було дуже паскудно, то особливого задоволення не вийшло, але для уроків історії це виявилося зручною підмогою. З того часу залишилося лише два враження від цієї «праці». Перше – як цю писанину читав дід, який почав війну під Бобруйськом і закінчив у Чехословаччині. Власне, ця книга належала йому. Так от, дід її читав завжди з хитрою посмішкою, і єдине, що постійно примовляв, – «От паразит».
З роками стало зрозуміло, що це було адресовано автору спогадів. На жаль, дід нічого про війну не розповідав, і чому Жуков отримав від нього таку ухвалу – теж. Власне ж враження від читання цієї книги полягало у спантеличенні від опису фінальної операції війни з Німеччиною – штурму Берліна. Тоді ще не було уявлення про масштаби тієї жахливої вакханалії, автором якої був Жуков, але один момент не міг вкластися навіть у голові підлітка, який усе своє свідоме життя прожив під дією совкової пропаганди.
Жуков барвисто розписував про стволи артилерії на один кілометр фронту, мовляв, такого ніколи не було. Але найдивніше було в тому, з яким захватом він описував «психологічний вплив» на противника, що приголомшив і зламав його. Отже, згідно з мемуарами, рано-вранці було увімкнено зенітні прожектори, спрямовані в бік противника, а коли після жахливої артпідготовки в межі міста було введено танкові армії, то противника добивали сиренами, встановленими на танках.
Уже тоді виникла якась нав’язлива аналогія з мультфільмом про Вінні Пуха, коли він доповідав П’ятачку про те, що на Великому дубі живуть неправильні бджоли, які роблять неправильний мед. Тобто артпідготовка з жахливою щільністю вогню – цілком зрозуміла, навіть танки в місті – вкладалися в голові, хоча пізніше прийшло розуміння тупості цього рішення, а ось прожектори та сирени ніяк не хотіли вкладатися в канву здорового глузду.
Це було тим більше дивно, що потім «приголомшений» противник знищив кілька сотень тисяч червоноармійців. Причому обидва ці факти описав один і той самий автор в одній книзі, і навіть сторінки там поряд були. Тут явно було: «Або лижі не їдуть», або щось із двох одне.
Згодом прийшло розуміння того, що ця товста книжка – підла і зовсім нікчемна фальшивка, яку можна читати лише як приклад артефакту інформаційної війни, а не як джерело корисної інформації.
Утім, корисна інформація в ній була, але не там, де її хотів залишити автор. Ті місця, де він, захлинаючись, описував вдалі бойові дії, неодмінно під його особистим керівництвом, супроводжувалися описом «вогневих валів», «лавин вогню» та іншими виразами. Зрозуміло, що саме так маршал бачив вдале проведення бойової операції. Перед військами все рівняють у щебінь, а вже щебенем йде піхота, бронетехніка і все інше.
СМАК № 1
Не дивно, що роки по тому саме Жуков керував знаменитими навчаннями на Тоцькому полігоні із застосуванням бойової ядерної зброї. Зрозуміло, що роль противника відпрацьовували бідні тварини, прив’язані на різних відстанях від епіцентру повітряного ядерного вибуху. А роль совкової армії виконувала совкова ж армія. Що характерно, війська відпрацьовували наступ через територію, що зазнала ядерного удару. Тобто це було втілення жуковського бачення ідеальної наступальної операції. Війська пішли місцевістю, де всі будівлі було зметено в щебінь, а ближче до епіцентру – все сплавилося у скло.
Спадкоємці Жукова перейняли це уявлення про правильну наступальну операцію, але внесли поправки на те, що совок підписав документ про заборону випробування ядерної зброї у трьох середовищах. Тому продовження таких оригінальних навчань не сталося.
Проте совок розробляв системи озброєнь, що могли забезпечувати руйнування, які можна порівняти із застосуванням тактичної ядерної зброї. Це були і РСЗВ, і термобаричні боєприпаси, а також касетні бомби. Все це – площова зброя, покликана накривати велику територію. Діючи в цій парадигмі, совок позбавлявся необхідності мати великий штат висококласних фахівців, здатних забезпечити високу точність застосування зброї.
(Далі буде)