Усе це було описано тільки для того, як начебто прості наміри стикаються з практично непереборними труднощами, що виникають буквально на кожному кроці. Приблизно те саме відбувається і з технікою. Так, вони вирішили побудувати пасажирський літак власного виробництва, який реально літає, і справді, щось подібне у них таки вийшло.
Вони випустили кількадесят літаків «Суперджет». Але коли постало питання про імпортозаміщення, то відразу виникли проблеми. Мало того, що літак виявився зібраним більше ніж на 80% з імпортних комплектуючих, то ще й назва в нього виявилася підозрілою, а перейменувати його на «Сверх Летун» наважитися ніхто не зміг.
Загалом ситуація чомусь нагадала діалог, при якому я був присутній особисто. Знайомий мав чеки Внєшпосилторгу і, відповідно – доступ у валютний магазин. Це були останні роки совка, і дефіцит був тотальним, а в цих магазинах усе виглядало, як у печері Аладдіна. І ось його кум просить купити дружині на подарунок парфуми. Діалог виглядав так, що частина чоловічого населення може зараз і не вловити його сенсу, але вже як є. Ось як це виглядало:
– Дістань французькі парфуми. У дружини ювілей. Потрібно до вихідних.
– Гаразд. Які парфуми?
– Ти що, глухий? Кажу ж, французькі!
Так і тут: імпортозаміщення опинилося в ситуації діалогу німого зі сліпим. Але все ж таки саме з питань техніки майже все вирішити вдалося. Якщо раніше реалізовувалася програма «анала говнєт», то тепер програма імпортозаміщення набула найвищого пріоритету. І справді, раніше випускали продукцію, яка обігнала всіх. Наприклад робот Федір. Якщо хтось не знав, назву було дано на честь Федора Достоєвського. Так от, усе було добре, поки робот самостійно не увімкнув штучний інтелект і не зрозумів, чому він Федір. Словом, зловили його на виході з лабораторії з сокирою в руках, коли він вирушив на пошуки старої лихварки.
Але тепер це – в минулому, і головне, щоб усередині було все власного виробництва. Якщо зняти кришку девайса, то там будуть виключно вітчизняні вузли та агрегати. На них так і написано: «Made in China», – і якщо комусь здасться, що тут є якийсь когнітивний дисонанс, то це лише тому, що ми живемо у тривимірному просторі, а четвертий – час – є опційним, бо рухатися ми можемо лише в одному напрямі. Але й час нам не цілком підвладний.
Це до того, що зараз такі написи на вузлах та агрегатах можуть викликати запитання, а як щодо того, як це виглядатиме років через десять? Нікому й на думку не спаде, що виріб, виготовлений на фабриці в Шанхаї, може вважатися імпортним. Мало того, якщо хтось висловить подібну думку вголос, може опинитися в місцях настільки неприємних, що про це навіть краще не думати. А це ж лише десять років.
(Далі буде)