Із серії «Проти ночі»
Ще раз доводиться повернутися до теми «переговорів». Вже про що там товариш Умєров домовляється в США, де давно і щасливо живе його власна родина, мені невідомо, але в даному випадку йдеться не про нього і навіть не про переговорну позицію України. Це — окрема тема, і в цій оповіді вона не згадується. Також тут не береться до уваги потік свідомості, що випливає з-під накрохмаленого чуба. Єдине, про що сьогодні варто нагадати — це позиція лаптів.
Усім бажано розуміти, що ніякий мир прутіну не потрібен навіть близько, і навіть більше, якщо суто теоретично припустити, що з якоїсь причини мир йому все-таки знадобився, то це буде тимчасове і коротке затишшя перед продовженням війни. Так ця істота діяла завжди, і єдиний більш-менш стійкий мир із курником може бути заснований виключно на його страху отримати відповідь військового характеру. Це працює тільки і виключно так.
Ось — простий приклад. Якщо у когось буде бажання подивитися суть домовленостей, які були досягнуті в ході Ялтинської конференції 1945 року, то дуже швидко з’ясується, що «союз нерушимый» там заклав такі територіальні амбіції, що у нього міг рот тріснути від того, щоб усе це проковтнути. І ось що цікаво: основні територіальні зазіхання були спрямовані в бік Китаю та Японії. З Японією — все зрозуміло, оскільки вона як країна-агресор, безумовно, підлягала окупації, а ось із Китаєм — інша історія. Сталін хотів повернути назад території, які були втрачені там під час Російсько-японської війни 1904 року. Тобто — шматок Маньчжурії, Кореї та повернення концесії на КСЗ (КВЖД), разом із поверненням бази ВМФ у Порт-Артурі.
Про це не прийнято згадувати, але совок забив ці інтереси жорстко і прямо. А це означає, що москва і на східному напрямку досі має незадоволені амбіції. І ось тепер — питання. Чому товариш прутін не пішов стопами товариша Сталіна саме в цьому напрямку? А все дуже просто. «Кришити батон» на Японію, а тим паче — на Китай — страшно саме через неминучі військові наслідки. І тільки таким чином у лаптів виникає потреба в мирі. У всіх інших випадках москва підітреться будь-яким мирним договором, а тим більше — меморандумом, що вона й робила всі 300 років своєї історії.
Але тут справа не лише в цьому. Розв’язавши війну, прутін практично не залишив механізму її завершення без побоювання залишитися без голови. Він особисто підняв таку каламуть і з такого дна, що повернути все це назад, якщо сьогодні просто оголосити перемир’я, вже неможливо. Економіка в її невійськовій частині практично зруйнована, і якщо зараз курник підганяють гаслами типу «треба затягнути паски, бо йде війна», то за відсутності цієї війни розповідати буде нічого і доведеться відповідати на запитання про те, чому все так погано і навіщо все треба було починати, щоб отримати такий результат?
І якщо поки чернь ще не заглядається на панів, які і в ці важкі часи, поки ті стояли із затягнутими пасками, жиріли і лисніли, то щойно війна увійде в режим «стоп», усі ці питання тут же й піднімуться. А тим паче, за даними самих же лаптів, тільки в Україні перебуває 700+ тис. вояк, яким зараз платять гроші за війну, і якщо вона зупиниться, то платити їм буде нема за що, а це — вибухонебезпечний контингент із жахливою руйнівною силою. Причому осідлати його легко зможе хто завгодно.
І тут за прикладами далеко ходити немає сенсу. Товариш Маркс описував революційну ситуацію саме так, як вона складеться одразу після оголошення перемир’я. Товариш Ленін використовував солдатів як такий собі каток, за допомогою якого він змітав ненависний режим. Товариш Сталін приблизно за рік до закінчення війни з Німеччиною вже став посилено розширювати місткість таборів для того, щоб туди пакувати «героїв», і таки пакував так, що тільки нари тріщали. Але у нього був діяльний Берія, який зміг усе влаштувати, а у прутіна таких функціонерів немає, оскільки вони всі — за його образом і подобою: боягузливі, жадібні та рукож*пі холуї, не здатні на ініціативу. Він сам викорінював ініціативних як міг і навіть позбувся розумних. Тож розрулити цей критичний стан ні він сам, ні його оточення просто не зможе, і прутін відчуває це шкурою.
(Далі буде)