Вона висіла без рухів і не намагалася розгойдуватися чи робити ще щось, щоб вирватися з його руки, але з кожною секундою він відчував, що її вага стає дедалі більшою, і якщо навіть він не розтисне свою кисть, то все одно він повільно і впевнено теж сповзе до обрізу виступу, і тільки питання кількох хвилин, коли вони впадуть удвох. Йому не було чого боятися, та й не знав він, що таке страх, а ось завдання вже явно стало на межу провалу. Якоїсь миті він подумав, що той, хто дав йому це завдання, не може не знати, як тут усе складається, і повинен з’явитися і щось зробити для порятунку ситуації.
Тут він скоріше не почув, а відчув усім тілом, що на виступ хтось м’яко, але впевнено зіскочив. Він чекав звичного світіння, хмар, що розступилися, та інших супутніх ефектів, але нічого цього не сталося. Натомість він почув, як хтось підійшов упритул, і наступної миті побачив, як поруч із ним на виступ ліг молодий хлопець, теж із альпіністським спорядженням за спиною. Він зазирнув униз, свиснув і по-діловому запитав:
– Тримаєш?
– Тримаю. Але поступово сповзаю.
– Бачу.
Далі все було швидко та просто. Хлопець спритно закріпив мотузкою рятувальника і почав допомагати витягнути дівчину з прірви, коли її кисть наблизилася до обрізу, він теж ухопив її за руку, і вони легко витягли її на уступ. Що цікаво, ангел відчув, що на той момент сили повернулися до нього, і він міг би самостійно витягти і дівчину, і хлопця одночасно. Потім вони піднялися вище і пішли геть від прірви. Утрьох. Дівчина мовчала, просто йшла мовчки, дивлячись собі під ноги. Хлопець дав їй зробити кілька ковтків чогось спиртного із фляги й запропонував зупинитися табором на ніч.
Ситуація була настільки незвичною і не вписувалася в те, що ангелові довелося побачити й відчути, що він вирішив посмакувати ситуацію до кінця. Вони розпалили багаття, напоїли дівчину чимось гарячим, вона довго дивилася немиготливим поглядом углиб багаття і зрештою заснула. Вона не плакала, просто з її очей повільно текли сльози. Так вона й заснула. Ті, що залишилися біля багаття, якийсь час мовчали, а потім ангел вирішив прискорити події.
– З нею все зрозуміло, – він кивнув у бік сплячої дівчини, – а що ти тут робиш, та ще й перед заходом сонця?
– Я хотів спуститися на той самий уступ, щоб спостерігати захід сонця. А потім – зоряне небо.
– Захід сонця ми вже спостерігали, а зоряне небо можна подивитися й зараз.
Ангел підвівся і не поспішаючи попрямував до того самого урвища, звідки пару годин тому вони витягли дівчину. Він спритно зістрибнув на уступ, сів на самому краю і звісив ноги в безодню. Через хвилину хлопець пішов за ним, і вони удвох розглядали шматок Всесвіту, не засвічений міськими вогнями і не схований за хмарами.
– Хочу тобі сказати, хто я, – почав був ангел.
– Не треба, – відповів хлопець і відкинувся на спину, закинувши руки за голову, – я знаю, хто ти, і зрозумів, що ти тут робиш. Тож можеш нічого не пояснювати. Ти робиш те, що повинен, і я роблю, що повинен. Ми обоє котимося, як дві кулі, кожна – у свою лузу.
– Ти якось незвично поводишся у присутності ангела. Коли люди дізнаються, хто я, – поводяться зовсім інакше. Що з тобою не так? Навіщо ти взагалі заліз у цей глухий кут?
– Я закінчив один із найпрестижніших університетів сучасності, мені ще не було тридцяти, коли я отримав звання доктора філософії. Своїм розумом я вже заробив стільки грошей, що можу витрачати їх до кінця життя, і вони не закінчаться. Я втратив смак життя і шелест часу, що залишається за спиною. Довгий час мені було достатньо того, що приносили мої дослідження, тому що вдавалося зайти туди, куди ніхто не заходив. Загалом, якщо є містер Успіх, то це я.
– Тоді в чому річ? Чому ти кидаєшся по горах і печерах, навіщо тобі ризиковані стрибки з парашутом та інші речі? Складається враження, що ти випробовуєш долю. Ти чимось нагадуєш ту дівчину, яку ми щойно тут витягували. Що сталося з твоїм успіхом?
– Загалом ти і правий, і не правий одночасно. Справді, я настільки відірвався від людей навколо, що навіть поділитися своїми думками не було з ким – не зрозуміють, а в дослідженнях я дійшов до тієї межі, коли вже не знаєш, чи слід рухатися далі, чи моє дослідження почне руйнувати світ, а його результати – поготів. Хоча це не можна назвати самотністю. У мене немає порожнечі, в яку поринула та дівчина, навіть навпаки.
– Тоді навіщо ти тут?
– Ти мене зрозумієш. Та дівчина мала вибір у всьому, навіть вибір життя чи смерті. У тебе такого вибору немає, не було й не буде, тому що ти – інша сутність, якій не даровано свободу і вибір як її прояв. Адже ж так?