Мінус пороховий завод

Авторка перекладу: Світлана

Тема вчорашнього вибуху на заводі «Авангард» у башкирському Стерлітамаку зараз явно закривається в інформаційному просторі противника, бо виглядає вона зовсім недобре навіть для населення курника. А наскільки можна зрозуміти з коментарів місцевих жителів, які пішли в Мережу відразу після вибуху, наслідки виявилися просто вражаючими. Цех із виробництва вибухових речовин перестав існувати. Що там із нутрощами цеху – можна лише здогадуватися, бо всі вони виявилися похованими під уламками даху.

Це ж, хай і непрямо, підтверджує і місцева влада. У повідомленні завідувача заводу сказано про те, що вибух стався через порушення техніки безпеки і в момент вибуху в цеху перебувало шестеро співробітників. На момент заяви трьох вдалося витягти з-під завалів, двох – у тяжкому стані, а одного – у критичному. Ще трьох шукають у процесі розбору завалів. Це – його пряма мова, і начебто з неї нічого не можна витягнути, але це – на перший погляд.

Ті, хто стикався з розслідуванням чогось подібного, знають, що робити заяви про причини вибуху не можна до того моменту, поки не дадуть свідчення ті, хто працював в аварійному приміщенні або цеху, та після висновків експертів, які мають обстежити місце події. Очевидно, що стан робітників, які вижили після вибуху, не такий, щоб дати достатні, а тим більше – вичерпні свідчення. Тобто на момент заяви про причини чотири співробітники з шести взагалі не могли говорити, бо трьох ще не знайшли, а один – непритомний. Двоє – у тяжкому стані, і навряд чи їх вдалося розговорити.

Що стосується висновків фахівців, то поки триває розбір завалів та пошук постраждалих, вони взагалі не можуть розпочати роботу. Звідси випливає, що обидва джерела інформації, на підставі якої можна зробити якісь висновки, на момент заяви про причини вибуху були не доступні. Тому товариш директор скористався методичкою, в якій викладено заздалегідь заготовлені формулювання на випадок якихось надзвичайних подій. І ця заява поки що не має нічого спільного з об’єктивною реальністю.

Другий момент, який привертає увагу, – власне руйнація будівлі цеху та перетворення її на «завали». Тут важливо враховувати те, що завод проєктувався як вибухонебезпечне виробництво, а це означає, що всі будівлі та споруди, в яких відбуваються процеси, здатні викликати вибух, побудовано не так, як звичайні цехи. Там повинні передбачатися заходи для того, щоб в одному місці та в один час не знаходилося вибухових речовин більше, ніж це розраховано.

У такому разі ця кількість вибухової речовини не здатна привести до описаних наслідків. Ба більше, передбачено конструктивні елементи, які повинні відвести та/або поглинути вибухову хвилю певної потужності. Крім самих елементів конструкції особливої форми, повинні бути вибивні деталі, які мають розвантажити стіни та покрівлю будівлі від навантаження вибухової хвилі.

Усе це до того, що вибух виявився набагато потужнішим, ніж міг бути за розрахунками, і якою б не була причина такого вибуху, там повинні були скластися надто багато обставин для досягнення такого ефекту. Чи могло таке статися випадково, сказати важко, але просто треба враховувати, що сама технологія, конструкція будівлі та режим роботи не повинні були призвести до таких наслідків. А поспішна заява директора наводить на думку, що ситуацію треба було терміново прикрити від очей публіки. В будь-якому випадку, заводик уже не той, і це не може не тішити.