Найкращий президент і його зламана парадигма (Частина 2)

Простіше кажучи, дії американського президента свідчили про його повну впевненість у тому, що ось просто днями відбудуться прямі переговори і принаймні бойові дії будуть зупинені. Адже до Аляски він якраз і наполягав на тому, щоб «перестали гинути люди», тобто — йшлося про припинення вогню. Але одразу після Аляски він уже відмовився від цієї своєї ж тези і заговорив про «міцний мир», явно перейнявши риторику Путіна, а тепер і зовсім розповів про те, що не може нічого зробити.

І тут немає нічого незвичайного, оскільки або між тобою і путіним є дивна і липка теплота, або ти — жорсткий перемовник, який вміє і любить тиснути. Але з тиском, як уже зрозуміло, нічого не склалося. А всі ті розповіді про те, що «тільки я зупинив війну», працюють у тому випадку, коли війна вже зупинена просто природним перебігом подій. З таким самим успіхом він міг зупинити війну Судного дня, наприклад, або будь-яку іншу — на вибір. Тобто, він не міг і не хотів вжити жодних рішучих заходів у цьому напрямку, а просто став з долоньками вгору й очікував, коли плід сам дозріє і впаде в його руки.

Але тут виникає питання про те, що взагалі можна було зробити в цій ситуації? Аналітики кажуть про те, що найгрізніші санкції, які обіцяв Додік і навіть Конгрес, не матимуть саме руйнівної дії просто тому, що росія вже адаптувалася до цього режиму і знайшла відповідні шляхи їхнього обходу. Звісно, низку потрібних речей вона вже не може отримувати в принципі, але замінює це китайськими аналогами, а решту, хоч і набагато дорожче, але все ж отримує хитрими шляхами.

Ба більше, запропоновані санкції, звичайно, завдадуть шкоди росії, але вони ж завдадуть ще більшої шкоди Штатам. Питання про пряму військову участь США у війні в Україні не стояло навіть за Байдена, а Додік на таке не піде навіть теоретично, а тому виникає питання про те, чи є взагалі якісь механізми, які можна було б задіяти для тиску на путіна? Між іншим, це питання дедалі активніше обговорюється на різних рівнях і у виконанні різних поодиноких або колективних персонажів.

Так, учора стало відомо про те, що в Конгресі США, крім ініціативи щодо санкцій, виникла ще одна — внесення росії до переліку країн — спонсорів тероризму. Там підхопили чергову і цілком очікувану формулу Трампа «якщо путін протягом двох тижнів…» і висунули цей новий аргумент для тиску на фюрера. Але насправді, всі ці пропозиції не вирізняються ані фантазією, ані силою тиску. Адже якщо за цю тему взятися як слід, то варіантів виявиться більш ніж достатньо і всі вони будуть виглядати свіжо і по-справжньому жорстко.

Наприклад, на тих же прямих переговорах, які вів Трамп з путіним, Додік цілком міг сказати приблизно наступне: «Вово, США — солідна країна і намагається дотримуватися свого слова. Я дав слово, що ти схаменешся і не будеш знову нести мені тут свою нісенітницю про Рюрика і Йорика, але якщо ти знову заводиш цю пісню, то далі буде наступне. Під Будапештським меморандумом стоїть підпис президентів США, Великої Британії та росії. Усі ці країни дали гарантії безпеки Україні в обмін на здачу нею ядерної зброї. Так ось, даю тобі два тижні і якщо ти не повернешся в адекватний стан, два з трьох гарантів безпеки — почнуть діяти в рамках цього документа.

Ні, ми не оголосимо тобі війну і не введемо в Україну свої війська, просто США передадуть Україні 200 ядерних авіабомб, а Велика Британія — 20. Так, ми не забезпечимо повну реституцію відданої Україною ядерної зброї, але ми відновимо її ядерний статус. А з урахуванням того, як Україна вже гамселить по твоїй території, просто задумайся про те, що буде далі. Ти, і твої люди лякають світ ядерною катастрофою, ну що ж, ти сам першим порушив цю тему. А тепер — подивися на годинник і заскай час, два тижні пішло. І це — не єдиний варіант. Є ще маса проміжних конструкцій, але…

Але так міг би вчинити президент не з чубом, а з яйцями, і тому ми просто проігнорували всю цю марну метушню, оскільки Додік — володар безумовно чудового чуба, але не більше того. Щоправда, у тій же серії постів він написав про те, що не розуміє, чому Джо обмежував Україну від ударів углиб росії, але це — дрібні, хоч і приємні штрихи, до великої картини, яка так і не відбулася.