Автор перекладу: Світлана
Як відомо, в останні два десятиліття царського фюрера конкретно попердолило на величі. Кажуть, що це сталося після його особистої зустрічі з Рюриком, де той переконав фюрера в необхідності величі, сказавши: «Надо, Федя (тобто Вова), надо!» За іншою версією, все сталося навпаки, а саме: цар переконав Рюрика у своїй величі. Хоча мудрі люди завжди вказували, що істина знаходиться десь посередині, і тому не можна виключати, що Рюрик Ахматович і Фюрер Владімірович переконували один одного по черзі, і чим воно все закінчилося, тепер усі ми спостерігаємо на власні очі.
Свого часу прутін настільки повірив у свою велич, що навіть скаржився на те, що в цей історичний період просто немає політичних фігур, навіть близько відповідних йому за масштабами. Взяти Махатму Ганді, наприклад, Джакомо Казанову або Влада Цепеша – де вони? Нема нікого! І тому він, аки перст, ширяє над світом на крилах своєї величі, виглядаючи когось, із ким можна хоча б поспілкуватися, безумовно, заздалегідь провівши відповідні аналізи, щоб співрозмовник не приніс царю якусь заразу, бо після спілкування з Рюриком ще довго довелося лікувати… Але це інша історія.
Але ось минув час, і тепер із ним самим гидують спілкуватися більш-менш притомні діячі, крім маргінальних елементів із чучхе, Талібану або рушників. Та й сам він не горить бажанням такого спілкування, бо для цього, швидше за все, доведеться вибиратися з бункера, а це може вилізти боком. Краще вже не відходити аж надто далеко від гімнастки, аквадискотеки і врешті-решт – таємних валіз із червоною кнопкою, під якою написано «Змив». І ось на тлі всього цього із найбільш несподіваної географії пролунав до болю знайомий голос, який чи то запитав, чи то відповів на нього словами: «Деточка, а вам не кажется, что ваше место возле параши?»
Власне, про те, що ось так безцеремонно цареві вказали його місце під шконкою, стало зрозуміло з легкого переполоху серед його холуїв. Вони явно болісно розповіли, що у фюрера знову виникли проблеми з героєм, генералом, академіком і просто знаменитим вівцеробом. А виглядало це так:
«Ільхам Алієв напередодні заявив, що Азербайджан планує подати позов проти росії у справі про аварію літака Azerbaijan Airlines. Він нарікає, що Азербайджан начебто так і не отримав виразних відповідей про причини трагедії. І цих відповідей він вимагає від російської сторони. У своєму зверненні Алієв наголосив, що Баку вимагає визнання провини, компенсації сім’ям, відшкодування збитків авіакомпанії AZAL і покарання тих, хто збив літак. І ось це ключовий момент. Ми неодноразово писали, що Алієв вважає винним в аварії літака Баку – Грозний Рамзана Кадирова. І вимагав його покарати. Але такі вимоги викликали різку реакцію в москві».
Тут навмисне наведено великий шматок ворожого тексту для того, щоб вказати на два моменти, які демонструють прийоми пропаганди. У першому епізоді сказано про те, що Алієв «нарікає», а ми знаємо, що це не так, бо він має проактивну позицію і вже точно не стане на щось скаржитися і «нарікати». Другий момент взагалі нехитрий, мовляв, Кадиров накосячив, а цареві тепер знову доводиться нюхати цей сморід. Тобто насправді пропагандисти зміщують фокус уваги і вульгаризують суть ситуації, бо вона якраз стосується путінської величі. Саме від цього треба було відвернути увагу.
Ця метушня і змусила подивитися на те, що ж так підірвало надра вигрібухи. Виявилося, що причин тут – хоч греблю гати, і всі – про велич. Справді, Азербайджан готує документи для подання до міжнародних судових інстанцій , і у викладі місцевих ЗМІ виглядає це так:
«Ільхам Алієв повідомив, що Азербайджан готує документи для подання до міжнародних судових інстанцій проти росії у зв’язку з катастрофою літака AZAL в Актау, повідомляє Minval. Президент заявив, що ситуація з інцидентом навколо літака AZAL ясна, як божий день. За його словами, за сім місяців Азербайджан не отримав жодної чіткої відповіді від російської сторони. Генеральний прокурор Азербайджану надсилає запити голові Слідчого комітету росії, проте у відповідь надходить лише формулювання: «слідство триває». Алієв наголосив, що така позиція є контрпродуктивною. Він підтвердив, що Азербайджан має намір подати документи до міжнародних судових інстанцій…»
Зауважимо: президент Азербайджану жодного разу не вимовив імені найкращого друга овець та еміратських палаців, але вказує, що змушений це робити тому, що лапті не хочуть розслідувати причини інциденту. Власне, так зробив би будь-який керівник притомної країни. Якщо винна сторона не виявляє жодного бажання розслідувати тяжкий злочин, то в такому разі буде використано правові інструменти міжнародного характеру.
У лаптів уже є великий досвід у цьому плані, але саме азербайджанський епізод викликав там настільки бурхливу реакцію. З цього випливає, що причина ажіотажу була не просто в іншому, а цією метушнею прикривалися набагато неприємніші речі, пов’язані з Азербайджаном. І причину цю не довелося шукати надто довго, бо її докладно описано виданням Minval. Уся справа в промові президента Алієва на ІІІ Глобальному форумі в Ханкенді, де він описав зміни в розставленні сил, що відбулися в регіоні.
Аналізуючи промову свого президента на цьому форумі, видання пише таке:
«З погляду спостерігача, який звик до традиційних схем регіонального управління, здавалося, що роль росії як гаранта стабільності, хай і номінального, зберігатиметься за інерцією. Але у парадигмі, яку окреслив Алієв, росія остаточно втрачає статус посередника. І не тому, що цього захотіло Баку, а тому, що москва – як інституція, як історичний суб’єкт – не витримала випробування довірою».
Правда ж, навіть цієї короткої цитати вже достатньо для того, щоб забути про особу вівцелюба і навіть про конкретний інцидент з атакою на літак. Він перетворюється з ключової теми на окремий епізод, у якому до дій москви ставляться не як до визнаного ментора, а як до звичайного злочинця, що намагається уникнути відповідальності, і не більше. А головне ж – ідеться про статус росії в регіоні і про те, що багатоходун прос*ав імперську спадщину, або простіше кажучи, своєю неосвіченою бронелобістю якраз і знищив те, що сам називає величчю. Але це не все. Видання продовжує викладати нові реалії з нещадністю, яку раніше просто неможливо було уявити:
«Москва поводиться не як сусід, – це діагноз. До того ж не емоційний, а системний. У відносинах двох країн уже немає колишньої формули «союзництва». Росія більше не суб’єкт урегулювання. І саме тому цей форум у Ханкенді можна розглядати як акт стратегічного інституційного звільнення – від постімперської опіки та ілюзій».
Ось так. Без жодних дурнів про те, що Алієв жадав крові Кадирова, а йому її не дали, бо «цар своїх не кидає». Навіть близько немає цієї ганебної банальщини. Але бидло не повинно знати про те, що йдеться не про Дондона, а про їхню смердючу імперію, яку просто зараз акуратно вичищають з Південного Кавказу. Ба більше, Алієв артикулював зміну персоналій «третьої сторони», яка все ж таки іноді потрібна для вирішення застарілих проблем і конфліктів.
Країни регіону прийняли посередництво США, і це свідчить про те, що росію не просто викинули з політичного порядку денного, а її місце вже посіли США і всі сторони це влаштувало. Видання наголошує: залучення до регіону Штатів – це не просто комплімент, це запрошення до нового типу партнерства, заснованого на прагматизмі та балансі інтересів, а не на мілітаристському неоколоніалізмі, до якого звикла москва. Тобто змінюється сам фундамент, на якому вибудовуються нові відносини у ще донедавна вотчині кремля, де він усе вимазав своєю величчю.
Між іншим, це аж ніяк не прожекти, і в Азербайджані чудово розуміють, що просто так позбутися імперської зарази, яка нищила народи Кавказу і зіштовхувала їх між собою, не вдасться і що для безповоротного позбавлення від цієї недуги доведеться докласти чимало зусиль. У цьому плані там виходять із того, що не варто мати ілюзій: москва просто так не відступить. Гібридна війна, яка вже йде, може посилитись. Інформаційні атаки, провокації, використання проксі – все це стане частиною нової реальності. Однак тепер Азербайджан має чітку інституційну імунну систему — повний суверенітет, стійкість, зрілість, яку він послідовно зміцнював упродовж останніх років.
Втім, Рубікон уже перейдено, і зараз виникла повна ясність того, наскільки токсичними є будь-які зв’язки з курником. Принаймні, в Азербайджані зробили свої висновки, і вони виглядають приблизно так:
«І тут найважливіший висновок: Баку не чекає милості від старих імперій і не сліпо ідеалізує нових партнерів. Він вибудовує свою стратегію усвідомлено – як зрілий, суверенний гравець. І в цьому – ключ до розуміння нової епохи. Епохи, в якій правила в регіоні встановлюються не в кремлі, а на форумах у Ханкенді. Азербайджан виграв війну – і тепер, подобається це комусь чи ні, диктує правила на Південному Кавказі. А росія більше не гравець, не арбітр і не орієнтир. Сьогодні вона в регіоні – ніхто. І звати її ніяк».
Гідна позиція та прекрасні слова. Саме їх і треба було приховати від своєї публіки, щоб вона не побачила, що їхнього звихнутого діда, їхню велич, скрєпи і духовність публічно викидають, як диван, що кишить клопами. Ну, а лаптям можна знайти ще одну тему, пов’язану з Азербайджаном, для відвернення уваги своєї найбільш чорноротої публіки. Думаю, це їм зайде неймовірно, бо там просто закипає після звісток про те, що в Україні та Балтії ведуться проєкти з прокладання залізничних магістралей із полотном європейського стандарту. Тут у них має все спрацювати, як працює пачка дріжджів, кинутих углиб вигрібухи:
«Президент Ільхам Алієв підписав розпорядження про застосування нової системи координат у всіх видах геодезичних, гравіметричних, топографічних, картографічних та кадастрових робіт, що виконуються на території Азербайджанської Республіки. Згідно з документом, при виконанні перелічених робіт застосовуватиметься міжнародна система координат WGS-84, яка базується на UTM (картографічна проєкція). Кабінету Міністрів доручено вирішити питання, що випливають із розпорядження… Перехід на єдину і загальноприйняту в світі координатну систему дозволить відмовитися від застарілих карт Генштабу СРСР, створених на основі радянської системи координат СК-42, і забезпечить більш точну та об’єктивну основу для визначення лінії кордону… Таким чином, нова система стане основою для більш точної та взаємоприйнятної делімітації кордону між Азербайджаном та Вірменією, забезпечуючи прозорість процесу та знижуючи ймовірність спорів».
Словом, лисій дєточці та її упоротій публіці явно вказали її місце, і воно виявилося приблизно в тих координатах, які назвав наш військовий з острова Зміїний.