Автор: anti-colorados
«До якого рівня зазвичай тримають особистий контакт з агентурою? В більшості спецслужб (як західних, так і пострадянських) особистий оперативний контакт з агентами (агентурною мережею) ведуть переважно оперативні співробітники – кейс-офіцери / оперуповноважені / оперативники.
Це рівень від рядового оперативника до середньої керівної ланки (начальник відділення/групи/сектору).
На цих посадах людина ще безпосередньо «веде» агентів: зустрічі, завдання, контроль, оцінка.
Коли співробітник переходить на вищі керівні посади (начальник відділу, управління, департаменту, заступник керівника служби тощо), особистий контакт з агентурою, як правило, припиняється.
Коли і чому припиняють? Типовий момент переходу – підвищення на посаду, де основна функція стає управлінською, а не оперативною:
Керівник уже не повинен сам зустрічатися з агентами. Він працює через своїх підлеглих-оперативників.
Причини стандартні:
- Зменшення ризику компрометації (чим вища посада, тим цінніша фігура).
- Нестача часу (керівник займається плануванням, ресурсами, звітами, міжвідомчою координацією).
- Принцип компартменталізації (поділу інформації).
- Контроль і нагляд замість безпосередньої роботи.
У деяких службах навіть на рівні начальника відділу ще можуть залишатися один-два особливо важливі агенти «під особистим контролем», але це вже виняток, а не правило. На рівні начальника управління і вище – майже завжди повна відмова від особистих контактів.
Як це виглядає «зазвичай»? Оперативник веде агентів сам. При підвищенні агентів передають іншому співробітнику (з відповідним оформленням і, за можливості, поступовим переходом). Новий керівник уже працює тільки з доповідями підлеглих, аналітикою та рішеннями щодо мережі загалом.
Іноді зберігається формальний «кураторський» статус, але без особистих зустрічей.
Це загальна логіка, яка повторюється в мемуарах колишніх співробітників, відкритих доктринах і аналітичних матеріалах різних країн. Конкретні правила, звісно, відрізняються залежно від служби, країни та періоду».
Простіше кажучи, правоохоронні органи мають верхню межу, за якою співробітник уже перестає особисто спілкуватися з агентурою. Мабуть, це регламентується закритими наказами, в яких чітко розписано нюанси роботи з агентурою. Причому основні засади такої роботи, в тому числі й тієї, про яку йдеться, плюс-мінус однакові у всіх оперативних структурах різних країн. Адже ця робота має чіткий критерій. Якщо все правильно організовано – агентура працює, якщо неправильно – вона розкривається. Звісно, можуть бути певні нюанси, але структурно все виглядає приблизно однаково.
У тому числі і в тій частині, коли співробітник, що пішов «нагору», просто зобов’язаний здати всю агентуру, яка була у нього на зв’язку. Це вкрай важливо хоча б тому, що в разі провалу агента обов’язково проводиться внутрішнє розслідування причин провалу та можливого витоку. І якщо на все це дивитися з цієї точки зору, то ці промови про роботу з агентурою виглядають непереконливо, і це – м’яко сказано. Принаймні, якщо фігурант запустив у справу такий метод захисту, то я свій висновок уже зробив, а кожен може зробити власний.
Тут немає про що говорити, спецслужба не прогнила, а згнила, завдяки призначенням пісюаніста, який планомірно знищив всі оперативні підрозділи, поставивши туди мусорів та просто агентів ФСБ, яким власне і є сам.