САКРАЛЬНЕ МІСЦЕ
Ленінградська область і, звісно ж, саме місто Санкт-Ленінбург безперечно є сакральним місцем для лаптів. Причому ще велике питання, де більша концентрація «сакралу» — у місті чи в області. Зрозуміло, що в місті було безліч подій, якими там пишаються. Адже саме там цар Петро збудував нову столицю і там же виконував усі ті свої дивацтва, від яких дістав нехорошу та смертельну хворобу. Але до цього він встиг прославитися своєю винахідливістю та схильністю до механіки. Наприклад, до нього просто рубали голови, четвертували та колесували, а він застосував техніку й почав надувати приречених ковальськими міхами, поки ті не луснуть. Подібної витонченості не демонстрував жоден цар ні до нього, ні після.
Знову ж таки, тут син ефіопсько-підданського Олександр Пушкін написав свої рядки: «Мой дядя, самых честных правил, когда не в шутку занемог, он так своей…» — ну і далі за текстом. І там же він написав: «Я помню чудное мгновенье, передо мной явилась ты…» А в його щоденниках щодо дами, якій присвячені ці рядки, було написано зовсім інше — у стилі нашої зелені, яка розповідала про «корабельні сосни». До речі, у щоденниках товариш Пушкін писав «за жизнь» в прозі й набагато відвертіше.
Зрештою, там був прописаний цар і певний час — Дідусь Ленін, який розпорядився пустити царя в розхід Для лаптів один — святий, а другий і зовсім лежить у мавзолеї, нехай і не в Пітері. Знову ж таки, Ленін там їздив верхи на броневику і закликав пролетаріат до безоплатної праці, тобто прийти на комуністичний суботник.
Знову ж таки, крейсер «Аврора» дав холостий постріл, який став сигналом до розграбування царських винних погребів в Ермітажі. Треба зауважити, що революційні матроси та солдати, які вчора ще присягали на вірність імператору, звитяжно впоралися з погребами. Випили стільки, скільки в них влізло, а багато хто там же вивільняв місце для нових порцій, але саме цю частину «штурму Зимового» потім повністю приховали від публіки. А натомість вигадали, що серед ночі там засідав тимчасовий уряд, який матроси й захопили.
Ну а пізніше, коли пролетаріат не лише переміг, а й позбувся усіх, хто цьому був не радий, товариш Жданов та інші відповідальні партійні діячі, під час блокади, користувалися вихилясами гастрономії, включно зі свіжими фруктами, поки прості пітерці або вмирали від голоду, або з великим соромом (культурна столиця ж) їли одне одного. Цей епізод із історії теж був витертий за непотрібністю. І справді, навіщо черні знати, що саме їли товариші в цей тяжкий період? У них були такі нерви, що окрім як заїдати їх делікатесами, іншого виходу просто не було.
Але й область теж містить у собі безліч сакральних подій. Так, до неї увійшла частина Фінляндії, яку Сталін віджав у 1939 році. Саме тому фіни й забезпечили «північне півкільце» Ленінграда, і всі, кого поховали на Піскарьовському кладовищі та кого замордували голодом більшовики, мусили б дякувати мудрому вождеві за те, що з нейтральних фінів він зробив лютих ворогів.
А ще саме в цій місцевості прибулий знімати блокаду товариш Жуков видав наказ брати в заручники сім’ї бійців,які були задіяні в обороні. Вивозити заручників було нема куди, і тому, якщо боєць відступив без наказу або здався в полон, Жуков розпорядився розстрілювати взяті в заручники сім’ї. Щоправда, Сталін це скасував, оскільки навіть для нього пропозиція «маршала перемоги» була вже занадто.
Далі буде