Уперше опубліковано: 28.07.2021
Автор: anti-colorados
Відповідь на це запитання виявиться простою і трохи шокує. Всю енергію та дипломатичний талант Пороха було спрямовано трохи не на те, що він потім озвучував, а казав він про те, що вдалося сформувати коаліцію країн, які допомагали Україні протидіяти агресії москви. Але погляньмо на те, що робили і роблять зараз провідні континентальні країни, і спробуймо зрозуміти: ось вони і є та сама коаліція? Всі їхні дії полягали в тому, щоб урахувати інтереси путіна і щоб Україна нарешті наважилася «понять и простить», просто названо це було «формулою Штайнмаєра».
Виходить, що у прямому розумінні слова антиросійської коаліції як не було, так і немає, але чого безумовно вдалося досягти шляхом тривалих і жорстких бійок? А ось чого. Насправді Пороху вдалося звести до мінімуму допомогу Європи путіну. До речі, сам путін був упевнений у тому, що Європа стане на його бік, і, напевно, мав на це всі підстави. Ні? Але ж Європа вже стояла на боці путіна у 2008 році, під час агресії рф проти Грузії. Франція як делегат від Європи була парламентером з боку рф і легко вмовила Саакашвілі саме на те, на що намагалися вкатати й Україну, а саме – прийняти втрату своєї території як доконаний факт, який не підлягає оскарженню.
Тобто Європа вже вдруге приймає бік агресора легко і невимушено, і ніякі принципи територіальної цілісності, колективної безпеки та іншого там не спрацьовують апріорі. Скажемо більше: коли москва почала стягувати війська ще й до кордонів Балтії та Польщі, саме Німеччина і Франція почали дискусію про те, чи є сенс втручатися в цю бійку, чи там усе наперед вирішено просто співвідношенням сил. У цьому й були передумови більш глобальної дискусії про те, чи варто зберігати формат НАТО, чи перейти до іншого формату.
Якщо хтось не зрозумів: якби тільки ця дискусія перейшла у практичну площину, то виник би проміжок часу, коли НАТО вже втратило свою структурну стійкість і стаття 5 Статуту Альянсу, яка зобов’язує всі країни-учасниці виступити за ту країну, яка зазнала агресії, стала б уже не такою безумовною, як це поки що є на сьогодні. А нова структура і з новими зобов’язувальними правилами ще не запустилася б у роботу, якщо вона взагалі планувалася перерости у щось реальне.
У цьому є сумніви, бо військового потенціалу країн континентальної Європи без США, Канади і Британії явно недостатньо для таких цілей, і щось може змінитися лише років через десять, і це якщо над цим працювати серйозно і фінансувати дедалі швидшими темпами, чого очікувати навряд чи варто взагалі. А якщо так, то цілком міг настати інституційний вакуум, яким москва могла скористатися і провести повторний аншлюс Балтії. Між іншим, відомі голови з телевізора і не приховували таких планів і надій на те, що НАТО навіть не смикнеться.
Усе це важливо лише з однієї причини. Європа вже не раз і не два виступає в ролі пособника кремля, і нема підстав думати, що вона якось прокинеться і почне щось робити, коли з москви піде вже занадто густий сморід того, що в совку було заведено називати фашизмом. Тобто тільки наївний сподіватиметься на те, що навіть фізичне знищення якогось народу у виконанні москви розбудить там здоровий глузд і змусить якось діяти. Просто згадаймо Чечню і те, скільки там москва вбила мирняку навіть не в бою, а просто знищуючи населені пункти або розстрілюючи мирних громадян у режимі каральних операцій. І що ж, вона за це зазнала якогось осуду чи про це ніхто не знав? Нічого подібного. Європа злила все це в унітаз, пробачивши Єльцину, а потім – і путіну злочини, за які судили Милошевича та Караджича.
(Далі буде)