Два кольори (Частина 2)

Автор: anti-colorados

Далі – все просто. Прихильники Додіка просто зобов’язані змусити його піти до суду й довести свою невинуватість. Адже поки ти не претендуєш на виборну посаду, ти можеш чинити як завгодно в такій ситуації, але коли мова заходить про те, що твій кандидат у разі перемоги отримає практично повний імунітет, – це зовсім інша справа. Треба очиститися від цих «хвостів» у суді та в публічному процесі. Якщо ти махав тільки ключкою, а «шари» заганяв тільки в лунки, тобі нема чого боятися, і навпаки.

І ось усе те, що зараз виходить на публіку і пов’язано з файлами Епштейна, саме вкладається в режим «навпаки». Додік поводиться як досвідчений урка, який використовує всі можливості для того, щоб розвалити слідство, а вже зібрані матеріали – не допустити до суду або знищити. Ця поведінка протилежна тому, коли фігурант бажає встановити істину в суді і зняти з себе будь-які підозри. Навпаки, він демонструє стратегію ухилення від відповідальності. Комплекс його дій у цьому напрямі, самодостатній для того, щоб стало зрозуміло: злочинець замітає сліди. Ну, а маючи повноваження першої особи, він повністю використовує їх з цією метою.

Простіше кажучи, він не хоче, щоб уже зібрані дані пішли до суду або стали відкрито доступними для публіки. Така поведінка є звичною в середовищі криміналу і абсолютно неприпустима на рівні великої політики. Але головне тут не тільки це, а те, що значна частина суспільства сприймає це як нормальну поведінку першої особи. А ще гірше те, що під час каденції Байдена справу не було доведено до суду тому, що у файлах були імена і демократів, зокрема Клінтона, а тому вирішили не доводити справу до судового скандалу. І тепер увесь світ посилено розсьорбує цю нерішучість.

№ 2

На жаль, саме це програється і в нас, але в більш ганебній формі. Там Додік з жахом собі уявляє, що буде, якщо справа зайде в суд, а в нас – жодного жаху. Охочі можуть самостійно подивитися на те, як змінювався запобіжний захід у виді застави у баби Юлі, щоб побачити алгоритм роботи наших судів, коли справа стосується таких фруктів. Ми ж пам’ятаємо, що досі триває суд над Кал-о-Мойським, Єрмаком та іншими товаришами, і що? І – нічого. Все настільки передбачувано, що просто говорити нема про що.

Або ось останні новини з приводу генпрокурора-втікача. Мене ще тоді дивувало, як він зміг проїхати прикордонний пункт після такого гучного замісу. Єдине, що спало на думку, – НАБУ і САП знову спрацювали через те саме місце і не виставили в систему червоні прапорці на пацієнта. Як з’ясувалося, нічого подібного. Прапорці було виставлено, і прикордонники навіть забрали закордонний паспорт у прокурора. Але потім – пройшов дзвінок із ОПи, йому віддали документи, і він поїхав далі.

Це – просто жорстка жерсть, бо ці обмеження може знімати тільки орган, який їх виставив. За процедурою, пацієнт мав оскаржити дії прикордонників та антикорупціонерів у суді або мав спрацювати якийсь інший механізм так, щоб обмеження зняли ті, хто їх виставили. Нічого подібного! ОПа пішла «по беспределу». Але й це не найсумніше. Після того як усе це вилилося в пресу, не було призначено розслідування щодо того, хто саме з ОПи зробив цей дзвінок і на яких підставах. А зараз – повна тиша як щодо прокурора, так і щодо маси інших зелених товаришів, які або прокралися, або виконали щось на кшталт шпигунства, і, по суті, це зійшло їм з рук. Тобто точно так само експлуатують своє становище для того, щоб не дійшло до розгляду справи по суті та публічного вивертання їхніх брудних справ.

А спільний знаменник під цими двома історіями буде простий: хтось же за це голосував!