Уперше опубліковано: 18.09.2017
Авторка перекладу: Світлана
Геральдика – кумедна річ, другий або навіть третій сенс якої мало кому зрозумілий і, більше того – мало кому цікавий, а тим часом вона є наочним підтвердженням фройдівських теорій про те, що внутрішня психологічна конструкція людини обов’язково вилазить назовні найбільш несподіваним чином. Ба більше, теорія передбачає формування цього психотипу через якісь зорові образи, особливо – в дитячому віці, коли критичне мислення не увімкнулося.
В цьому випадку йдеться не про індивіда, а про певну велику спільноту людей, які живуть під геральдичним символом і приймають його як важливу складову свого внутрішнього світу. На великих масах людей не цілком помітно, як саме працює подібний символізм, а якщо взяти щось більш зрозуміле та близьке, то роботу цього механізму можна простежити у квазігеральдичній традиції тюремних татуювань.
Зараз вулиці заполонили люди з тату на різних частинах свого тіла, а іноді – по всьому тілу. Важко сказати, як і навіщо вони обирають сюжети для тату, але в будь-якому разі, жінки прикрашають себе або написами про кохання, або ліричними, переважно – рослинними сюжетами. А чоловіки малюють хижих звірів та інші елементи чи сцени агресії. Напевно, їм здається, що, зобразивши на плечі вискалену пащу розлютованої хохулі чи ховраха в атаці, вони виглядатимуть особливо страшно, і це вбереже їх від аперкоту або серйознішого розвитку подій. У будь-якому випадку, все це вони роблять на свій смак і, головне – на свій страх і ризик.
Особливо це стосується чоловіків. Якщо вони вже малюють на своєму тілі такі страшні сюжети, то, напевно, вони ведуть спосіб життя, який цілком може їх привести в місця не настільки віддалені. Треба сказати, що наша пенітенціарна система, хоч поступово і змінюється, але нічого кардинально там не змінилося ще з совкових часів. Той самий убогий побут і той самий звід неписаних арештантських законів, відомих під ім’ям «поняття».
Ці поняття вигідні як самим арештантам, так і адміністраціям пенітенціарних установ, бо арештанти живуть у режимі самоорганізації, тож наглядовому персоналу не доводиться регулювати саме цей основний момент життя у в’язницях. Адміністрація контролює, щоб без її відома всередину не потрапили заборонені предмети і щоб назовні нічого теж не вийшло без дозволу наглядачів. І, звісно, вони стежать, щоб арештанти не втекли. Якщо не вдаватися в подробиці іншої їхньої діяльності, як-от виховання контингенту запрошеною «буцкомандою» або «космонавтами», то на цьому вся виправна робота персоналу й закінчується. А відносний порядок та передбачувану поведінку арештанти забезпечують самостійно. Саме тому існує жорстка ієрархія контингенту і буквальне розуміння слів, дій і символів. Так от, арештантські тату – «масті» – завжди несли певний сенс. Просто так набити собі тату було верхом легковажності. Зображення сигналізувало оточенню про те, як його власник буде поводитися в тій чи іншій ситуації, а тому – до якого саме шару ієрархії він належить. Якщо арештант має тату, сенс якого явно читається, але він не зможе підтвердити тату своєю поведінкою, на нього чекають серйозні неприємності. Йому обов’язково вкажуть на те, що певне тату він не може носити у стінах в’язниці, і запропонують терміново його позбутися. Його можна або забити чимось іншим, якщо доступний такий фахівець, або доведеться чимось витравлювати або випалювати. Це – неминучий розклад, хоча й має два варіанти виконання – з власної волі та без такої.
У будь-якому випадку, там ця дивна геральдика читається чітко і швидко, а ставлення до неї – найсерйозніше. Через те що ніхто не скасовував життєвої мудрості «Від тюрми та від суми ніхто не застрахований», то кожен володар тату повинен розуміти серйозність рішення чимось себе прикрасити. За певних обставин це може стати дуже великою проблемою.
Приблизно так це працює і з державою. Якщо залишити осторонь сурогатну геральдику епохи совка, що переважно являла собою зразок трешу, який мимоволі показував деякі цікаві моменти, навряд чи закладені автором зображення, то класична геральдика завжди несла смислове навантаження і передбачала певне прочитання символів.
Але, повертаючись до теорії старого Зигмунда, слід зазначити важливий момент. Творець геральдичного символу за дорученням вищої влади завжди зображував те, що має символізувати дух цієї влади. Зображення узгоджувалося в найдрібніших деталях із замовником і часто являло собою настільки щільний символізм, що, не маючи його опису від творця, не все можна було знайти і правильно прочитати. Однак найцікавіше полягає в іншому. На стадії узгодження, уточнення та доопрацювання геральдичного зображення із загальної та цілісної картини автора вилучаються одні деталі, додаються інші, і врешті-решт символ живе вже власним життям, а згодом з’являються моменти, що дають змогу зовсім іншого прочитання символу загалом. Іноді проривається ретельно прихована суть влади-замовниці.
(Далі буде)