Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
З ІСТОРІЇ ЦІН
Довгий час курник не мав уявлення про те, що його дії можуть мати якийсь відчутний цінник. Справді, після закінчення Другої світової війни будь-які агресивні дії цієї сутності не мали конкретного прейскуранта. Участь у війні в Кореї чи В’єтнамі, серії воєн на Близькому Сході та в Афганістані, придушення повстань у НДР, Угорщині та Чехословаччині хоч і мали ціну, але зовсім не ту, на яку варто звертати увагу. Так, у всіх цих війнах можна знайти і приблизно вирахувати матеріальні та людські витрати і втрати, але це все – не ціна, бо її призначає продавець чи опонент. А в цьому випадку совок, а потім – і курник, діяли в ініціативному порядку і платили за банкет на власний розсуд.
Тобто вони могли збільшити або зменшити обсяг своєї участі в далеких конфліктах і війнах, а могли просто їх проігнорувати і в стилі Китаю часів Мао висловити глибоке занепокоєння та останнє (китайське) попередження. А ось натяк на ціну вперше продемонструвала Ічкерія, де справедливо вирішили, що війну, розпочату москвою, треба максимально переносити на її територію. І саме тоді лапті стикнулися з цією ціною і вперше почали ставити запитання: «А нас за що?» Тобто таку ціну за розв’язану ними війну лапті не хотіли платити, але довелося.
Щоправда, можливості у бійців Ічкерії були вкрай обмежені, і вони не мали далекобійної зброї, тому це перенесення обмежилося тактикою проведення рейдів. У результаті ціна ця виявилася не надто високою і не дуже чутливою для населення курника, більша частина якого взагалі слабко уявляла, що там відбувається. Пропаганда зіграла свою роль, і більшість подій залишилася за кадром, зате ненависть до чеченців, вийнята з історичних скринь, розквітла миттєво.
Щоправда, тепер кадировці мають інший статус, а їхній султан уже став генералом армії. Дивно, що досі його не зробили двічі героєм курника та двічі академіком. Але зате він щойно став заслуженим… архітектором помийки. От просто уявіть: Кадиров – і архітектор. Це все одно що бачок для сміття назвати церковним вівтарем або сукнею от кутюр. Але це – інша історія.
А далі – лапті не мали ціни за війну в Грузії, не мали її за анексію Криму та окупацію частини Донбасу, і можна не сумніватися у тому, що широкомасштабну агресію вони почали у повній впевненості, що ніхто їм не встановить цінник. І справді, досить довгий час ворог зазнавав значних втрат у цій фазі війни, але тут треба розуміти, що він хотів їх нести і зараз продовжує хотіти. Тобто для нього це – не ціна як така, а те, що він з власної волі і навіть з розлюченою радістю готовий витратити на цю гру. А для прутіна це справді гра. Це – не Сталін, у якого на війні були обидва його сини, і не Хрущов. Там щось можна було говорити про ціну, бо це були рідні люди, хоч і за своєрідних родинних стосунків. А от у прутіна та всієї його шобли діти не воюють і не воюють навіть родичі. Ба більше, всі вони ще й набивають свої кишені на цій війні, а ціна – це те, що з тебе стягують без твоєї волі. І загалом тривалий час так воно й було. Вся бійня йшла на нашій території, а витрати і втрати курника були і залишаються в рамках його власної волі.
(Далі буде)