Уперше опубліковано: 22.08.2022
Автор: anti-colorados
А от із путіним такого бути не може. У нього немає жодних чеснот, які зазвичай називають талантом, бо живодерство, жага до руйнування і найвищий ступінь нарцисизму – це не талант, а швидше психічні особливості, що стоять на межі психіатрії. І, між іншим, усі ці два з лишком десятиліття були більше ніж достатніми для того, щоб скласти його психологічний портрет до останньої деталі. Адже це не епічне полотно на кшталт «Загибелі Помпеї», а простий натюрморт із чайником чи нічною вазою.
Однак просто зараз можна почути знайомі промови про те, що путін діє несподівано тому, що в нього хвора психіка. Але якщо ви берете на себе роль експерта, то маєте закладати в його психологічний портрет і це. Якщо ви знаєте цю особливість уже давно, то чому й досі прораховуєте його можливі дії, виходячи з його надуманого раціоналізму? Насправді його портрет малювався з того, що він сам навмисно демонстрував. Адже сірі, неосвічені та безталанні екземпляри завжди намагаються виглядати зовсім не такими, ким вони є насправді.
Путін демонструє саме таку мімікрію весь час свого політичного життя. Якби він заїхав на зону і спробував зобразити такі рольові ігри в Наполеона або капо ді тутті капі, то зрештою в нього залишилася б одна роль – під шконкою біля параші. І це не тому, що він – мудак у житті, а тому, що на таборах не можна прикидатися тим, ким ти не є насправді. Тебе розкусять, і ти будеш змушений підтвердити свій удаваний статус, а якщо не зможеш – поїдеш у вказане вище місце. Але зараз путін – недоторканний, і явна невідповідність між тим, як він себе намагається подати, і тим, хто він є насправді, мало кого чіпляє, а змусити його відповісти за це поки не зміг ніхто, але це – тимчасово.
Зараз ми торкнемося лише одного аспекту того, що можна спостерігати просто зараз і просто неозброєним поглядом. Особливо останніми роками путіна явно косив синдром Наполеона. Усьому світу він зображував такого собі відчайдушного рубаку і полководця, який не зупиниться перед застосуванням сили в необмеженому режимі, і світ у це повірив. До нього ставилися не як до живої людини, а як до вигаданого ним самим персонажа.
Для мене вся його суть стала зрозумілою давно, ще під час трагедії в Беслані. Тоді я кілька разів показував розрив між образом цього діяча та його сутністю, але кому воно тоді було цікаве. У двох словах нагадаю, де пройшла та сама лінія розлому. Тріщина пішла в той момент, коли путін віддав наказ почати штурм школи, набитої дітьми. Сталося це з однієї причини: за кілька десятків кілометрів від Беслана рухався автомобіль із президентом Ічкерії Аланом Масхадовим, якому вже дали «зелений коридор», і він їхав вивезти звідти своїх бійців так, щоб ніхто не постраждав. Він поставив на кін власне життя і, без сумніву, виконав би свою місію.
Саме в той момент, коли стала зрозумілою неминучість подібної, дуже небажаної для путіна розв’язки, спецназ ГРУ і отримав наказ розпочати обстріл школи, після чого почався штурм. Там був варіант уникнути навіть травмування, не те що загибелі когось, але це був би удар по іміджу путіна, і він вирішив утопити все в крові, щоб усі вирішили, що цього не можна було уникнути. Ну, і зрозуміло, що якби Масхадов вивів чеченських бійців, то він став би святим на Кавказі.
(Далі буде)