Автор перекладу: Світлана
У підземному й цілком таємному комплексі управління військами, про який уже всі й усе давно знають, зібралася військова і творча інтелігенція: офіцери, митрополичі баси, маркери та інші діячі мозкового мистецтва. Таке трапляється не дуже часто, але щоразу – коли стається НП, і вона таки сталася. Ішлося про втрату значної частини стратегічної авіації, а точніше – не про саму втрату, а про те, як про це доповісти цареві. З його бункера надходить інформація, що охорона вже практично вичерпала всі можливості з відволікання його уваги від поточних справ. Той величезний набір костюмів панди, які вони звезли з усього світу, вже явно закінчувався, і скоро доведеться йому доповідати. І от із цим були проблеми.
Справа в тому, що за довгі роки служби генералам довелося повністю витравити з себе фантазію так, щоб на її місці проступили широкі лампаси. Тут не може бути компромісів, тому що ти або маєш одне, або тебе має інше. І от коли ситуація розгортається найнеприємнішим чином, цю саму фантазію доводиться компенсувати шляхом аутсорсингу, тобто запрошення на допомогу осіб, хоч і довірених, але сторонніх. Так сталося й цього разу.
Величезний зал уже був неабияк запльований і засмічений недопалками, але ніякого прибирання тут проводити не можна, бо для цього всім треба вийти із залу, а звідти виходити без рішення – рівносильно смерті, ну, а просто запустити прибиральників тим більше не можна, бо тут у неформальних умовах обговорюються питання не просто таємні чи цілком таємні, а особливої ваги. Тож ніяких прибиральників тут і близько не повинно бути. Проте за цю добу так і не вдалося вигадати щось оригінальне. Вже пішли розмови, який на смак полоній, або як можна екстерном постригтися в ченці, або взагалі – як відрізнити «Новічок» від старичка.
Словом, похмура атмосфера вже ставала фатальною, але тут уперше прозвучало слово «Трофім», і бадьорість духу почала стрімко повертатися. Усім стало зрозуміло, що нарешті прийнято рішення послати гінця по Трофіма. Ті, хто вперше був на такому заході, почали акуратно розпитувати старожилів про те, що це за Трофім такий і чому з ним пов’язують такі надії. Ніхто не став розповідати повну історію цієї людини, але з тих шматків інформації, яку можна зібрати в єдину картину, виходило приблизно таке.
Ішлося про капітана Трофіменка. Це вже зовсім старий вояка, і в усіх військах немає жодного капітана в такому віці. Усі вже або пішли на дембель, або відучилися в академіях і перейшли на інший формат зірок на погонах. Тож у цьому плані Трофім був унікумом. Плюс до того, перебував він на полігоні Плесецьк, а як відомо, це місце – почесне заслання для колишніх важливих осіб. І справді, капітан Трофіменко, так звучить його прізвище, не завжди був капітаном.
На його плечах бували і важчі погони, але це була людина винахідливого і що найголовніше – гострого розуму, а як було сказано вище, розум і генеральські погони суть речі несумісні, і тому Трофіма не раз було розжалувано за його гострі висловлювання. Мало того, це були не просто висловлювання, а прогнози, які згодом набули статусу пророцтв. Тобто практично все, що він пророкував, збувалося чітко і в строк. І якби йшлося про якісь загальні речі, його ще б терпіли, але він пророкував і з приводу кар’єрних перспектив важливих персон. А цього вони йому пробачити не могли, тому він і залишився вічним капітаном.
Через якийсь час двері з шумом відчинилися, явно від удару по них чоботом, і в зал увійшов Трофім. Миттю настала повна тиша, а він, примружившись, обвів поглядом публіку і, мабуть, нітрохи не здивувавшись, гучним охриплим голосом запитав:
– Ну що, сучі діти, знову обіс*алися?
До нього відразу підскочив найстарший генеральський чин і першим звернувся словами:
– Радий тебе бачити, ТрофімЕнко!
– Не ТрофімЕнко, а ТрофІменко, скільки разів треба повторювати, щоб ти запам’ятав?
Трофім явно звертався на «ти» до генерала, перед яким у струнку ставали не те що капітани, а й інші генерали. А тут був зовсім інший розклад. Тим часом у все ще глухій тиші генерал гучно клацнув пальцями, і перед ним миттю виник ад’ютант з підносом, на якому стояв спітнілий графин, склянка горілки й тарілочка з акуратно нарізаними солоними огірками і салом. Трофім одразу випив, але закушувати не став, а ад’ютант миттєво «освіжив» склянку. Була притча про те, що тримати перед Трофімом порожню склянку – погана прикмета. Але той не став повторювати і в супроводі генерала пішов до величезного столу.
– Ну, показуйте свою маляву. Гляну, що ви тут нашкрябали.
Йому одразу ж присунули папери, на яких було кілька варіантів доповідної записки. Трофім вийняв із кишені окуляри, начепив їх на кінчик носа і почав читати:
– Загалом уламками дронів пошкоджено 32 літаки. З них 20 – втрачено безповоротно, а на решті є пошкодження лакофарбового покриття. Літаки підлягають відновленню в заводських умовах.
Трофім окинув поглядом присутніх, ніби намагаючись зрозуміти, що вся ця банда тут робить, а потім знову перевів погляд на папір. За його спиною голосно відкашлявся той самий генерал, після чого спитав:
– Ну як, Міхаличу? Піде?
– Хто це писав?
На ватяних ногах із натовпу вийшов молодий, зовсім зелений лейтенант і ледь не пошепки відповів:
– Я писав.
Очевидно, у Міхалича був цілий набір дуже лагідних слів, але, дивлячись на цього щуплого лейтенанта, який мало не зомлів перед зубром і легендою, він не став добивати пацана, а поглядом вказав на стілець поруч, у який лейтенант з гуркотом і опустився.
– Пиши. У результаті диверсії знищено 50 літаків і 50 танків, але…
Залом пішов нездоровий шум. Хтось навіть із гуркотом звалився на мармурову підлогу, розбивши при цьому своє пенсне. Із натовпу почулося: «Тоді нам усім кірдик». Але Трофім підняв на натовп важкий погляд, і все затихло. Тільки повітря настільки перестало бути свіжим, що вентиляція не змогла з цим одразу справитися.
– Але, проявивши наполегливість і кмітливість, 15 літаків і 20 танків уже вдалося відновити повністю, і вони готові до виконання бойових завдань. Написав?
Обличчя генерала явно посвітлішало, бо шнурками своїх черевиків він відчував, що там є якась хитра думка, але ніяк не міг її впіймати. А Трофім, звертаючись до писаря, пояснив:
– Тут усе просто. Якщо все сталося в результаті диверсії, винне інше відомство, з нього й запитають. А от вам треба щось придумати для того, щоб відновити хоча б частину того, що було пошкоджено. Для цього й даємо більші цифри на втрати, бо якщо хтось вирішить перевірити, відновили чи ні, буде що пред’явити. В результаті ви – молодці, не розгубилися і виявили кмітливість. Запитання?
Лейтенант похитався на стільці, але потім наважився і запитав:
– Але, товаришу капітан, ми ж нічого не відновлювали, де ж там кмітливість?
– Зелений ти ще. Кмітливість у тому, щоб не 30 літаків показати втратами, а 50…
І тут почався радісний гамір, а генерал звалився з обіймами на Трофіма і заявив:
– Ну, Міхалич! Ну, рятівник! А ми вже думали… Агов, хто там! Шампанського! І циган! Міхалич любить цю справу.