Авторка перекладу: Світлана
1 жовтня 1946 року підійшов до фіналу Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі. Саме цей судовий процес було присвячено головним воєнним злочинцям Третього Рейху. Сошку меншого калібру судили в різних країнах і з меншим висвітленням у пресі, хоча на вішалку звідти пішло чимало фігурантів. А тут судили саму верхівку Рейху з тих, хто потрапив до рук союзників і не встиг накласти на себе руки або померти якимось іншим чином до моменту арешту.
У результаті на лаву підсудних було відправлено 24 фігуранти, двоє з яких померли під час процесу, а до вироку дожили 22. З них 12 пішли на вішалку, семеро отримали тюремні строки і трьох було виправдано. При цьому практично всі підсудні обіймали вищі посади в Третьому Рейху, і через те що Гітлера та Гіммлера було визнано мертвими, то перед трибуналом постали найвищі керівники режиму, що залишилися живими. Це були військові та партійні боси, міністри та діячі, рівні їм за калібром, крім одного – Юліуса Штрайхера.
Власне кажучи, на самому процесі інші підсудні намагалися дистанціюватися від нього, бо вважали його брудним і тупим виродком, якого Гітлер не дав порвати за те, що Штрайхер приєднався до нього одним із найперших соратників і точно – раніше тих, хто був у залі трибуналу. Причому він приєднався не тільки сам, а й привів у ще сиру та зелену НСДАП велику групу своїх соратників. А через те що він був полум’яним оратором, то в бурхливій повоєнній Німеччині він знайшов масу послідовників. І ось він влив цю масу в НСДАП Гітлера, і та одразу перейшла з розряду мюнхенської братви у вже досить велику організацію з філією в Нюрнберзі, де якраз і перебував Штрайхер.
Тобто він був із Гітлером ще тоді, коли його перспективи були дуже туманними, а його перемога на виборах і титул фюрера не проглядалися абсолютно. Просто ці два вуличні лідери почули один одного за запахом, і Штрайхер, на відміну від Рема, не став мірятися з Гітлером причинним місцем, а визнав його лідерство повністю і беззастережно. Згодом, коли Гітлер здобув необмежену владу, Штрайхер перестав вписуватися в систему, що склалася, і тому мав ворогами буквально всіх високопоставлених діячів Рейха, включаючи Гіммлера, Геббельса і Герінга, але проковтнути його вони так і не змогли, бо Гітлер хоч і погодився з відходом Штрайхера в тінь, все-таки не дав з ним розправитися.
Формально він був гауляйтером Франконії з центром у тому ж Нюрнберзі, але головне – він був незмінним редактором газети «Штюрмер», або «Штурмовик». Це був такий знавіснілий рупор нацизму, що перед ним навіть «Фолькіше Беобахтер» Геббельса здавалося коміксом для дітей дошкільного віку. Там постійно генерувалася така ксенофобія та антисемітизм, що навіть автор знаменитої расової теорії Альфред Розенберг вважав, що Штрайхер пасеться на його хлібах.
І справді, той прямим і брудним стилем закликав до знищення всіх євреїв та інших народів із «брудною кров’ю». При цьому він робив з таким натиском, що широкі маси просто вбирали ці заклики, як губка, а газета отримувала просто величезні потоки листів з підтримкою такої лінії, часто пропонуючи методи виявлення та нейтралізації того самого елемента, який Штрайхер називав ворожим і який підлягає знищенню. І що найголовніше, він сам регулярно писав тексти статей, замовляв та добирав карикатури та іншу візуальну пропаганду, транслюючи свої погляди на найнижчий і найширший шар суспільства. Крім того, цей «бойовий листок» розповсюджувався у школах та інших навчальних закладах, а за текстами газети у школах давалися твори та доповіді. Газета видавалася до перших місяців 1945 року, не змінюючи тональності, і припинила публікації лише через неможливість її випуску.
(Далі буде)