І треба зауважити, що робить він це ґрунтовно і, що називається – широким фронтом. Окрім особистих образ, він видав територіальні претензії тій самій Канаді, назвавши її 51-м штатом, і Данії, зажадавши віддати йому Гренландію. Ну, і звісно ж, на подив багатьох американців, але не на наш, він навантажив свої «тарифи» на Канаду, Японію, ЄС та Південну Корею, але залишив за дужками курник друга володимира. Тобто він доклав максимум зусиль для того, щоб на фундаментальному рівні і на роки чи навіть десятиліття вперед знищити колишні стосунки і, відповідно – колишній вплив на адекватний світ.
При цьому він ганебно відгукується про різні аспекти історії своїх союзників і партнерів, витираючи об них ноги за першої нагоди. І тут вирішальним стає чинник невігластва, яке у Тромба має якусь феноменальну глибину. Він з апломбом міркує про речі, яких не просто не розуміє, а навіть не знає про більшість із фактів, які прямо і безпосередньо формують картину на тему його міркувань. Звісно, все це можна списати на старече недоумство, але і в молодші роки він розповідав приблизно те саме.
І якщо вже говорити про історичне коріння його невігластва, то варто зауважити, що один із тих, хто працював на Тромба для випуску його книжки, сказав, що Додік особисто говорив, що його настільною книгою є «Майн Кампф» Адольфа Гітлера. Хоча особисто я маю сумніви в тому, що він був здатний прочитати цю книгу. Я її читав і знаю, що її написано такою важкою мовою, що доводилося її не раз закривати, щоб побачити ім’я автора на обкладинці. Стиль такий самий важкий, як і в Леніна. Тому така література навряд чи по зубах Тромбу, який демонструє феноменальні результати IQ, без помилки розрізняючи ведмедя та жирафа.
Тобто пацієнта можна записати в клінічні ідіоти, але ідіот буде ідіотом у всьому спектрі його проявів, а у Тромба все це проявляється лише в декількох вузько спрямованих темах. І все це пов’язано з тим самим статусом США, до створення якого він не мав жодного відношення, але який він руйнує з власної волі, послідовно та невідворотно. Складається враження, що він люто ненавидить США і особливо ті їхні історичні моменти, які й робили Америку маяком для всього цивілізованого світу.
І що характерно, глобально він діє як Гітлер або прутін, а саме – користуючись демократичними механізмами здобуття влади, опинившись на її вершині, Додік руйнує за собою саме ці механізми. І в його випадку просто пощастило, що його інтелекту та освіти просто не вистачає для того, щоб зосередитися на знищенні вузлових точок демократії, тому процес іде не дуже швидко, зате фундаментально, бо руйнування зазнає буквально все, що пов’язано з демократією взагалі і з її плодами – зокрема.
І справді, Додік опинився при владі просто тому, що законодавство США не робить жодних винятків для кандидатів. Якщо одна з двох партій висуне кандидатом імбецила або серійного вбивцю і сексуального маніяка, який чекає у в’язниці смертельної ін’єкції, а за нього проголосує мудрий народ, то так воно й буде, як-то кажуть, «Vox populi, vox Dei», або якщо лох так хоче, то так воно й буде. Саме тому багаторазовий банкрут і шахрай став президентом тому, що електорату подобається його червона кепка і те, як він танцює на сцені, незважаючи на шпори в ногах, через які його було звільнено від мобілізації на В’єтнамську війну.
(Далі буде)