По суті, дрони зараз закривають нішу фронтової штурмової та бомбардувальної авіації, завдаючи противнику дедалі відчутніших збитків там, де він звик діяти спокійно. А від себе додамо, що вчора публічно було оголошено, що почалося експериментальне застосування КАБів, вироблених уже нашою промисловістю. Повідомляється про те, що в хід пішли старі, совкових часів авіабомби, забезпечені обладнанням планерування і наведення, що зробило їх високоточними. Тільки вчора було повідомлення про те, що пройшли випробувальні запуски авіабомб, а сьогодні йдуть повідомлення про вдале руйнування кількох понтонних мостів ворога на різних ділянках фронту. Швидше за все, для цього таки було використано такі бомби.
Але ця зброя пішла в роботу ще тільки у вигляді ескізу, а от БПЛА типу «Хорнет» і FP-2 вже практично осідлали автодорогу Маріуполь – Мелітополь – Крим, і ворог уже виє з цього приводу так, що це цілком можуть списати на панічні настрої з усіма відповідними наслідками. Згідно з різними джерелами, дрони просто вибивають військову автотехніку, що рухається цією магістраллю, і плюс до того, під ніж ідуть усі паливні автоцистерни. Очевидно, що йдеться саме про те, щоб вкласти логістику повністю, а судячи з того, як південніше, відстрілюються кораблі й катери, задіяні на охороні Керченського мосту, насуваються дуже цікаві події. Крим цілком може перетворитися на острів.
У свою чергу, ЗСУ вдосконалюють системи протидронового захисту, і, на думку видання, він уже став багатошаровим, хоч і неоднорідним, що дозволяє показувати феноменальні результати в перехопленні російських дронів. Таким чином, видання робить загальний висновок про те, що просто зараз можна говорити, що й ця нова тактика просочування вийшла на межу вичерпання, бо об’єктивні показники наступальних дій стали найнижчими за весь час її застосування – майже два роки. І загалом тут немає нічого дивного, бо в армії противника апріорі зняли якісь обмеження на рівень втрат особового складу, і тепер його витрачають просто, як туалетний папір, не замислюючись.
А ми звернемо увагу ще на один критичний момент. Судячи з усього, лапті не зможуть відмовитися від такої тактики, бо просочуючись дрібними групами в тил ЗСУ, малі штурмові групи виконують ще одне, вкрай важливе завдання. Їх уже називають «прапороносці» або «втикачі» за те, що, просочившись у тил ЗСУ, вони з дрона знімають себе з прапором у якомусь впізнаваному місці населеного пункту, після чого прутіну доповідають про чергове захоплення чогось. Простіше кажучи, ці відео є єдиним засобом, який захищає зірки на погонах генералів.
Вони звітують перед царем, і той їм дає нові звання, посади та місця для годування. Інша річ, що та штурмова група разом із прапором лежить у покришеному вигляді та з порваним триколором, але це вже нікому не цікаво. Дід отримав сатисфакцію, а це – головне. Тим часом видання робить висновок про те, що зараз ситуація як мінімум вийшла на паритет, і, судячи з динаміки, ЗСУ починають перехоплювати ініціативу.
Приблизно так пише солідна заокеанська преса, але щось подібне, нехай і на локальних ділянках фронту, описують і колеги. Словом, віримо в ЗСУ та робимо те, що можемо робити, кожен на своєму місці.
Оборона ЗСУ пунктирна. А все чому? Томущо дехто провалив мобілізацію і танцює гопки перед ухилесами. Бо це електорат на майбутніх виборах.
Головний демотивуючий фактор у ЗСУ це відпустка. Коли тобі майже плюють в очі то воювати бажання зникає. І до тями приходиш тільки повернувшись до своєї частини. Як результат військові почали вивозити сімї за кордон і кажуть що як тількибуде демобілізація то вони виїдуть до сімей і не повернуться в Україну навіть якщо знову буде війна.
Так, нестача особового складу (бійців) змушує шукати рішення. Але будьяка позиція може вважати зайнятою тільки тоді, коли її контролює солдат пехоти. Ніяки дрони це питання не вирішують.Дрони є дуже потужним засобом підсилення, не більше. Крім потреби на ЛБЗ є ше потреба захисту тилу. МВГ залишаються основною силою захисту від “Шлюхедів”. Насиченість ракетними комплексами малої дальності поки що віддалена перспектива.
Крім втоми бійців в СОУ є ще декілька чинників. Один з них – наш совковий дембелізм. Неодноразово чув від досвідчених бійців про те, що їм дають нетаких командирів, з тих, хто меє вищу освіту і атестовані не офіцерські звання.Допомогати їм ставати повноцінними (бійцями “дембельнуті” не хочуть. А де взяти вже досвідчених командирів нищої ланки? Ще існує проблема атестування на сержантські посади – обов’язково потрібна освіта! Але здатність бути лідером не дається разом з дипломом.
Ще з приводу мобілізації: нещодавно мобілізували двох моїх знайомих, 54 і 57 років. Вони будуть служити, але не потягнуть в пехоті. Вік бере своє.
В 2022 році проходив тактичну підготовку в ДФТГ. Інструктори з місцевої бригади ТРО були від 22 до 30 років. Те, що вони робили було не під силу нам, від 45 до 60+. Навет тім з нас, хто пройшов АТО і має бойовий досвід.