Звідси виникла нова тактика: якщо вже неможливо оперувати бронегрупами, а їх побудова в колону, навіть на якійсь відстані від лінії фронту, вже вважається вкрай ризикованим заходом, було вирішено використати ресурс, який поки ще має резерв поповнення, – піхоту. Але і з піхотою справа виглядала не дуже добре, бо в сучасній війні, зібравшись у купу понад три особи, піхота гарантовано стає під удар дрона, і питання лише в тому, через скільки хвилин він прилетить. Звідси й нова тактика, що отримала назву «просочування». Так, це вже не та війна, що була раніше, але хоча б якийсь поступ вона може забезпечити.
Цей новий метод наступу засновано на двох складових. Перша – наявність штурмовиків як ресурсу і друга – вкрай розріджена лінія фронту з боку України. По суті, суцільної лінії вже давно немає, і фізично бійці ЗСУ присутні на передку у вигляді пунктирної лінії. Саме це й дозволяє дрібним групам просочуватися через передові позиції ЗСУ. Але, як зауважує видання, без системної підтримки піхоти з повітря і за практично повної відсутності броні, а також з огляду на дискретну роботу артилерії підтримки, втрати особового складу штурмових груп стали просто жахливими для будь-якої іншої армії світу, крім російської.
Спираючись на власні дані, видання пише про те, що з групи з десяти осіб маневр просочування у кращому разі завершують один-два штурмовики. І цей стан справ відбивається як на характері ведення бойових дій, так і на поповненні втрат. Тобто в тилу повинен чітко і без зупинок працювати конвеєр, який випихає на штурм стільки особового складу, скільки йде у втрати. Ось як це описують у джерелі:
«Темпи просування російської армії цього року виявилися найнижчими за останні два роки, і втрати, які досягають 35 тисяч на місяць, практично не приносять результатів… Українці навчилися вистежувати і ліквідовувати практично всіх солдатів противника за допомогою дронів та груп зачистки, сказав газеті Роб Лі з американського Інституту досліджень зовнішньої політики, який багато часу проводить у Києві і на передовій… У квітні, за підрахунками Інституту вивчення війни, російські війська зазнали чистих територіальних втрат, втративши контроль над 116 кв. км. Це сталося вперше з серпня 2024 року, коли українські частини вторглися в Курську область.
Залежно від того, як експерти класифікують «сіру зону», деякі з них вважають, що останніми тижнями Росія втратила більше території, ніж зайняла; інші вважають, що чистий приріст у неї все ж таки був, але мінімальний».
Видання зазначає, що в умовах гострої та хронічної нестачі особового складу ЗСУ на передньому краї, українські військові все ж таки проводять локальні контрнаступальні дії, і ціла низка таких операцій вже закінчилася успіхом. При цьому особливо наголошується, що ці наступальні дії кардинально відрізняються від того, що демонструють лапті, бо в такому випадку йде щільна взаємодія особового складу та дронів, як повітряних, так і наземних. Причому ударні наземні дрони йдуть вперед разом з піхотою та здійснюють вогневу підтримку бійців. Якщо провідні армії світу лише намагаються впроваджувати щось подібне в тактику ведення сухопутної війни, то Україна це робить щодня, і це вже стало рутиною.
Крім того, видання особливо наголошує на новому чиннику цієї війни. Україна дуже потужно проводить зачистку середніх тилів противника, руйнуючи його бойову логістику. Це описано таким чином, хоч і в суміжному виданні:
«Помітну допомогу передовій надала стратегія знищення російських цілей дронами середньої дальності, що сформувалася в останні місяці, – зазвичай на 30–200 км за лінією фронту. Завдаючи ударів по системах ППО та об’єктах тилового забезпечення в цій зоні, Україна зриває просування російських військ на поле бою та відкриває шлях для далекобійних безпілотників і ракет, які б’ють по нафтових, портових та військових об’єктах у російських регіонах».
(Далі буде)