Досвідчений казкар (Частина 2)

Тобто перед початком цієї війни пацієнт робив грізний портрет, сипав сильними заявами на тлі тієї самої підтанцівки, яка змагалася в демонстрації усмішок та холуйських поглядів. До речі, практично всі спостерігачі сходяться на думці про те, що переважна більшість промов з Овального кабінету відбувається в такому форматі. А, між іншим, там – посадовці, які мали б займатися своїми справами, натомість вони створюють масовку для шоу. Але повернімось до іранського вузла.

Усім зрозуміло, що Додік знав, як влізти в це болото, а от як звідти вилазити, він не думав і навіть не планував. У підсумку ніхто вже до ладу не знає, триває війна чи вона вже закінчилася. Судячи з заяв – закінчилася, а судячи з фактичного перебігу подій – триває, хай і не з тією інтенсивністю, що була на самому початку. Але ті, хто колись спостерігав боксерські поєдинки на професійному рингу, знають, що бій у першому раунді – це зовсім не те, що бій у 12-му. Так і тут: Додік і хотів би вдарити, але вже не знає, куди і як.

Ті удари, які повинні були повалити противника, явно не досягли мети, хоч і потрясли його ґрунтовно. Але ось виходить, що справа йде не до нокауту, як це планував Тромб, а до рішення за очками, бо якби це було інакше, Додік не став би вести якісь ганебні переговори. Тут картина виглядає так, що якщо перші раунди були за США, то тепер ініціатива перейшла до рушників, і вони це, безумовно, демонструють у переговорному процесі, де висувають Штатам вимоги, якими зазвичай у процесі капітуляції навантажують сторону, що програла. В американській пресі уникають слова «контрибуція», щоб не викликати гнів диктатора, точніше – президента, але за фактом саме її бородаті вимагають від Додіка.

У результаті ця війна вже перетворилася на Тромба на кшталт путінської війни проти України, а саме – на валізу без ручки. Зрозуміло, що 4+ роки війни – це не три місяці метушні, а тим більше, що «валіза» для прутіна – сакральний предмет, але Додіка все це явно втомило і він би кинув цю справу мовчки і без коментарів, як у першій каденції він кинув ідею денуклеаризації Північної Кореї, але не може. Тут йому просто конче потрібен якийсь гарний вихід, але поки що йому вдається тільки змістити увагу свого електорату з початкових цілей війни на питання розблокування Ормузької протоки.

Робить він це настільки незграбно і непрофесійно, що вуха його справжніх намірів стирчать аж надто очевидно, і вже наскільки Бібі демонстрував свою нестерпну любов до чубатого друга, і той уже почав закипати. Ось що пише ізраїльська преса з цього приводу просто сьогодні:

«Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу дав інтерв’ю програмі «60 хвилин» телеканалу CBS News – перше інтерв’ю американському телеканалу від початку війни з Іраном. З Нетаньягу розмовляв журналіст Мейджор Гарретт. Головними темами стали війна з Іраном, доля іранського збагаченого урану, бойові дії проти «Хезболли», перспективи розширення союзів Ізраїлю з арабськими державами, допомога США, війна в Газі та падіння підтримки Ізраїлю в американському суспільстві.

Відповідаючи на запитання, чи закінчилася війна з Іраном, Нетаньягу заявив, що Ізраїль та США «досягли багато чого», але війну не завершено. За його словами, в Ірані, як і раніше, залишаються ядерні матеріали, які мають бути вивезені, об’єкти зі збагачення урану, які мають бути демонтовані, проксі-структури, що підтримуються Іраном, і балістичні ракети, які Тегеран продовжує прагнути виробляти. «Ми багато зруйнували, але все це ще існує, і роботу необхідно продовжити», – сказав Нетаньягу».

(Далі буде)