Яка, на Вашу думку, має бути українська стратегія перемоги і які перепони існують для неї на даний момент і що може стати на заваді у майбутньому?
Запитання про стратегію перемоги є ключовим, оскільки без чітко визначеної мети будь-які дії держави перетворюються на хаос. Розглядати перемогу треба не лише як суху військову термінологію, а як триєдність внутрішніх відчуттів громадянина та чітких політичних сценаріїв.
Для пересічного українця перемога — це не просто підписання паперів, а фундаментальна зміна життєвого стану:
– Стан абсолютної безпеки. Це коли через 15–20 хвилин після оголошення перемоги людина відчуває спокій за майбутнє. Це гарантія того, що наступним поколінням (дітям та онукам) не доведеться знову брати до рук зброю. Таке відчуття можливе лише через приєднання України до потужного безпекового союзу.
– Необмежені перспективи. Перемога повинна дати країні, знесиленій війною, шанс на розвиток. Це можливість для кожної дитини вільно обирати свій шлях — стати військовим, музикантом чи вченим — у країні з економічним зростанням та підтримкою світових програм.
– Відчуття дому. Це інтимне, глибоко українське відчуття власної землі. Навіть якщо внаслідок війни агресор загарбав частину територій, українець залишається вдома, але зберігає внутрішню клятву: якщо він не зможе повернути своє за життя, це мають зробити його діти чи онуки.
Наразі існують чотири сценарії завершення війни. Політична мета перемоги може бути досягнута різними шляхами, кожен з яких диктує власну стратегію:
1. Військова капітуляція московії. Варіант, де Україна перемагає оркостан на полі бою та диктує свої умови. На сьогодні цей шлях є надзвичайно складним, адже воювати самотужки проти ресурсів московії та Китаю майже неможливо.
2. Зовнішній примус. Це сценарій, за якого третя сторона (міжнародна коаліція) змушує московію припинити воєнні дії та забезпечує Україні безпеку й розвиток.
3. Переговорний процес. Спроба домовитися безпосередньо з агресором для отримання гарантій безпеки та збереження державності.
4. Капітуляція України. Цей варіант відкидається як неможливий, оскільки він означає фізичне знищення нації.
Оскільки ідеального варіанту наразі немає, Україна змушена продовжувати війну на виснаження, щоб створити вигідніші умови для майбутніх дипломатичних рішень.
Наша війна перейшла у фазу, де немає простого військового виходу. Це стан цугцвангу, де переможцем стане той, хто «не впаде першим». Головними перепонами є:
– США. Наразі Вашингтон не може допустити повної поразки ні України, ні Росії, що створює ситуацію невизначеності.
– Китай. Пекіну не вигідний крах жодної зі сторін. Україна для Китаю — це ідеальний плацдарм для майбутньої економічної експансії в Європу.
– Маркетинг перемоги. Сьогоднішній пошук стратегії часто зводиться до того, як «продати» населенню поточну чи майбутню складну ситуацію як успішний результат. Обидві сторони шукають формулу, де втрату ресурсів можна було б назвати перемогою.
Українська стратегія перемоги не може існувати без політичної волі сформулювати кінцеву мету. Чи буде це столітня війна за зразком англо-французького протистояння, чи швидка дипломатична розв’язка під тиском союзників — залежить від обраної моделі, під яку дипломати, військові та економісти мають вибудувати свої специфічні дії.
Якого типу лідерства потребують сучасні такі важкі часи, можливо, більш авторитарного чи демократичного і ціннісно орієнтованого? І якого типу лідерства потребує Україна.
Питання вибору між авторитарним та демократичним стилем управління в часи війни є критичним. Хоча авторитаризм може здаватися привабливим через свою здатність до швидкої та безумовної мобілізації ресурсів, для України цей шлях є неприйнятним.
Авторитарний режим дозволяє державі миттєво мобілізувати людей, фінанси та економіку під єдине жорстке управління. Проте має і дуже величезні ризики:
– Відсутність довгострокових перспектив. Мобілізація як елемент авторитарного стилю може дати короткочасний дивіденд, але в майбутньому її ефективність падає до нуля, оскільки ресурс людей, яких можна призивати примусом, постійно зменшується.
– Конфлікт із природою суспільства. Українське суспільство є надзвичайно волелюбним, неординарним та непередбачуваним. Спроби впровадити жорсткий авторитаризм у країні, яка історично тяжіє до свободи, приречені на опір.
Справжня демократія не з’являється сама собою. Вона потребує тривалого виховання, яке має починатися з початкової школи.
Майбутнє лідерство в Україні має базуватися на глибокій повазі до демократичних інституцій. Як приклад можна привести британський парламент, де традиції та дисципліна виховуються століттями. Без поваги до правил демократія стає некерованою.
У системі державного управління мають працювати фахівці, а не просто «хороші хлопці» чи медійні персонажі.
Демократичне лідерство вимагає від суспільства відмови від кумівства та спроб «вирішувати питання» в обхід закону, навіть якщо йдеться про боротьбу з корупцією.
Війна — це жахливий процес, але вона має одну позитивну властивість: вона діє як радикальна хірургія. У реаліях війни маніпуляції політтехнологів, анонімні телеграм-канали та заброньовані медіа втрачають свій вплив на людей. Війна лікує суспільство краще за будь-яку пропаганду. Оскільки тисячі людей віддали за країну найцінніше — своє життя — це створює унікальну моральну основу для побудови справжньої демократії та поваги до героїв.
Майбутнє України лежить у площині демократичного лідерства, яке поєднуватиме повагу до прав людини з жорсткою відповідальністю фахівців на своїх місцях. Це тривалий процес, що вимагає виховання нових громадян, які цінують державні інституції вище за особисті зв’язки.
Як Ви вважаєте, скільки ще може тривати ця жахлива війна? Скоріше рік, скоріше п’ять, скоріше десять, чи цей дощ надовго?
Питання про те, скільки триватиме війна — рік, п’ять чи десять — не має точної цифрової відповіді. Будь-які прогнози щодо конкретних дат є маніпулятивними. Війна такої складності залежить від безлічі факторів, і єдиний реальний спосіб визначити термін її завершення — це наявність чіткої стратегії та детального плану.
Головною перешкодою для завершення війни є відсутність єдиної мети та стратегії. Ведення бойових дій без розуміння фінального результату призводить лише до невиправданих втрат людей та економіки.
Хоча несподівані події (теорія «чорного лебедя») можуть змінити хід історії, до них потрібно бути готовими заздалегідь.
Прикладом правильної стратегії є досвід США у Другій світовій війні: план вступу та завершення кампанії важив 16 кг паперу. Лише така глибока математична та наукова підготовка дозволила завершити війну у визначені терміни. Також само суспільство має чесно відповісти собі, скільки ще воно здатне витримати та яку ціну готове заплатити за конкретний результат, щоб не довелося видавати за «перемогу» сумнівні політичні компроміси.
Майбутні відносини з московією залежатимуть від того, чи зможе Україна уникнути історичних помилок 1921 та 1991 років. Головна небезпека — знову повірити, що 2600 км спільного кордону можуть бути межею з «щирими друзями». Якщо Україна піддасться цій омані, війна неминуче повториться.
Фінляндія змогла зберегти незалежність, не ставши частиною СРСР, завдяки політиці «не антиросія». Проте Україна навряд чи зможе повторити цей шлях через величезні людські втрати та неординарність свого народу.
Історія московії останніх 500 років демонструє сталу закономірність: вона добровільно втрачає території, а потім силою намагається їх повернути.
Україна має побудувати такі відносини та таку систему безпеки, які зроблять силове повернення в московію неможливим. Перемога — це не лише вихід на кордони, а здобуття тривалої безпеки, перспективи розвитку та права жити у власному домі. Формування механізмів, які стримають наступний цикл російської експансії, є завданням для нового покоління українських лідерів та фахівців із міжнародних відносин.
Дуже часто Вас включають в соціологічні рейтинги. І Ви в них лідуєте. Як Ви до цього ставитесь?
Я до цього відношуся дуже і дуже категорично. Дуже. Я ніколи не даю права використовувати свою фамілію в чомусь там і так далі. Я пропрацював там два роки і бачив, як працює ця система. І я ще раз хочу вам сказати, що я ворогу своєму навіть не побажаю опинитися знову там і спробувати це все знову пережити. Це дуже страшно. Але нашим політтехнологам на це, скажемо так, плювати.
Від себе додам, що погані випадкові люди тільки подовжують і поглиблюють цю війну. Це я про нашого Портрета, який своїми діями привів цю війну в нашу країну і своєю жадібністю до влади і до грошей продовджує і поширює цю війну.
Я бачу просто міжгалактичний простір між інтелектом Портрета та його манагерами і інтелектом генерала Залужного.
Президент Зеленський – вирок Україні.
Наша праця за тиждень.
Знову виринув з туману війни наш Алмаз. Працює викладачем в Одеській Військовій Академії. Мене це приємно здивувало, не все погано з військовою освітою. Алмаз дійсно може навчити курсантів, тому що роками воював і командував на різних посадах. Запрошував мене прочитати пару лекцій і поспілкуватись з курсантами.
Просив Мавік для учбового процесу. Я знайду йому дрона, працюю над цим.
Ще просив для курсантів 2 телевізора діагональ 55-60 дюймів і дві пральні машини, все не нове, б/в. Курсанти живуть маленькими групами, розсереджено по Одесі, такі правила безпеки. І треба елементарні побутові зручності.
Звертаюсь до нашої спільноти. Хто має непотрібні телевізори і пральні машини – пишіть мені на мейл. Гарну справу разом зробимо. Якщо не знайдемо б/в прилади, тоді куплю нові.
164 бригада ППО нарешті надіслала відеоподяку за заміну екрану наземної станції керування дронами:
Знову до мене звернувся полковник Алекс за допомогою для розвідки 95 бригади. Треба було набої 308WIN для снайперської зброї та прилад вимірювання швидкості кулі. В місцевих боях снайнпінг ще гарно працює.
Нічого не купував, віддав свої особисті запаси, 128 набоїв з кулею SIERRA 175 гран і 93 набої з рідкою кулею Berger Juggernaut OTM Tactical 185 гран, і свій прилад Labradar. Мій особистий внесок. Чекаю відеоподяку, обіцяли.
Для 3-го батальйону ПБС КРАКЕН заплатив ще за LiFePO4 комірки (26000 грн), спецодяг для інженерних і зварювальних робіт 6 комплектів (32475 грн), два піскоструйних апарати для майстерень батальйону (43163 грн), комутатори і маршрутізатори (10707 грн).
Відеоподяки від 3-го батальйону ПБС КРАКЕН за цю та попередню допомогу:
MAKE RUSSIA MOSCOWIYA AGAIN!
Гривну з будь-якої гривневої картки можливо відправляти за цим посиланням:
https://send.monobank.ua/jar/8kemUPY8Ff
Це «Банка Монобанку» для накопичення коштів.
Окремо додаю картки Монобанку та Приватбанку.
Картка Монобанку: 5375411201723553
Картка Приватбанку1: 5168745022527821
Картка Приватбанку2: 5457082252814350
PayPal: olkras@yahoo.com
Кому потрібне підтвердження зарахування грошей – пишіть на мейл olkras@yahoo.com.
Ваш Готельєр – бандерівець
“Е час для розмірковуваннь,а е час для дій”.З моій точки зору Залужний вже став схож на Ющенко.Спочатку шалена популярність,надіі народу,спроби щось зробити,а потім отруення,хвороба та безславне згасання.Якщо пан Залужний мае якісь амбіціі вищі за міністра оборони- то його час минае,тут або політичні гучні заяви та амбіціі,зрозумілі більшості виборців,або сповзання у “ще один генерал-відставник,який отримав Героя від зрадника та сидить далеко та мовчки спостерігае”!
> або політичні гучні заяви та амбіціі,зрозумілі більшості виборців,
Тобто, стати ще одним зрадником?
Прошу вибачення за генерала Залужного, що він не виправдав ваші високі очікування. Мабуть генералу дуже соромно.
Мені теж шкода…це був единий шанс відсторонення зе-шобли від влади..а зараз вже запізно,Залужний пішов слідами Пороха-розумний,досвідчений,але зробити останній шаг,та визнати ЗЕ- маріонеткой та зрадником привселюдно не змогли. Порошенко злив вибори,маючи владу просто додавити зелю медоглядами та зняттям його з виборів за станом здоров”я.Про провал Залужного усі і так знають…. Шкода ,не вийшло з нього Де Голля або Піночета.
Як легко ви звинувачуєте людину за те, що вона чогось не зробила, причому це “чогось” ви самі придумали, що людина неодмінно мала зробити. Пороха це теж стосується.
Вам генерал обіцяв усунути зе від влади? Вам Порох обіцяв не допустити зе до виботів?
В мене інша точка зору. Я дякую генералу за те, що він зробив і що він робить.
І я не бажаю генералу долі стати президентом України. Керувати невдячними дегенератами – ворогу не побажаєш. І Порох, як розумна людина, теж це зрозумів. Тому і поводив себе гідно і не ліз в криминал.
І, до речі, генерал ніколи навіть не натякав що він хоче будувати особисту політичну кар’єру. Вам не здається, що ваші претензії до генерала, м’яко кажучі, необгрунтовані? Хоча я і не здивований цим. Не вмієш сам – вчи інших. Головне гасло українців.
Жодних звинуваченнь не було,були переломні моменти історіі,коли людина могла зробити історичний крок,але …..Сумно,панове,виборами ми цю кодлу не виженемо,бо узурповану владу ніколи просто так не віддають,тому що там стіки зрад,мародерства та бруду шо ніде не сховатись.
> Жодних звинуваченнь не було,були переломні моменти історіі,коли людина могла зробити історичний крок,але
Іноді трапляються переломні моменти історії, коли можливість зробити історичний крок випадає людям, але
…..ну дійсно, хто ж чекатиме чогось від людей?..
> …..Сумно,панове,виборами ми цю кодлу не виженемо,бо узурповану владу ніколи просто так не віддають,тому що там стіки зрад,мародерства та бруду шо ніде не сховатись.
Звісно, не виженемо, бо коли будуть наступні вибори, ми висунемо й оберемо таку же. Бо інша може перекрити можливість нашого мародерства. А на таке ми не згодні, і навіть така війна як зараз — не привід відмовитися.
> Знову виринув з туману війни наш Алмаз. Працює викладачем в Одеській Військовій Академії. Мене це приємно здивувало, не все погано з військовою освітою.
Та й з освітою в Одесі зокрема, бо раніше вона більше славилася підрахуєвою “юридичною” академію, де виховували майбутніх українських корупціонерів.
Разница между 1991 и 2022 в том, что бизнес прогнул общество под себя, навязав толерантность, неприятие насилия, чувственность взамен здравого смысла и прочие “добродетели”, способствующие лучшим продажам, но при этом подрывающие естественные механизмы защиты от агрессии со стороны. Если вам ещё с детского сада прививают отказ дать сдачи обидчику и идти жаловаться, оставаясь беззащитным и рассчитывать только на “взрослых”, кто порешает конфликт за вас, то попав в реальную жизнь такие люди подсознательно не готовы сопротивляться агрессии, более того, они крайне негативно воспринимают тех, кто готов. Вот так казалось бы положительные начинания приводят к ужасающим последствиям.
Огромное спасибо пану Готельеру за публикацию этого интервью-диалога, действительно зелёные и не только сми о нём умолчали, уж слишком оно идёт в разрез их “розовой” картины мира.
Не хочу вангувати, але здається настає час останнього Майдану. З ліхтарною люстрацією. У 1986 році, коли на Гаїті пав режим бебі-дока, національна поліція того регіону, а саме тон-тон-макути були вирізані мачетейрос за одну ніч, за підтримки їхніх збройних сил. Що цікаво, спочатку відрубали мачете кінцівки поліцаям, а потім голову з причандалами. А потім по спискам знищували таємну агентуру специфічним способом, за допомою 5 покришок від авто, яких надягали на тайнус агентус тон-тон -макутів і підпалювали. З національної поліції того регіону не вцілів ніхто. Бо дуже потужно служили папі-доку та бебі-доку. Нічого не нагадує? Нашій мусарні варто задуматися, хтось утіче, але всі інші зостануться, і відповідати за все прийдеться їм. За кооператив Озеро, пардон – Династія – також!!!!