Автор перекладу: Світлана
КИДОК ПО-ХУСИТСКИ
Ця повість не про Трумпа, але почати її доведеться саме з нього. Так, учорашній кульбіт діда з приводу перемоги над хуситами напевне шокував ізраїльтян. Я спеціально переглянув звіти кількох медійно відомих осіб із цього приводу і дійшов висновку про те, що вони ставляться до Трумп як до небіжчика, тобто говорять або добре, або нічого. Але така тактика рано чи пізно вийде боком самим журналістам або, як їх деякі називають – військовим експертам. І тут справа не в тому, яку саме вони обрали тактику у висвітленні позиції нової вашингтонської адміністрації, а в тому, що вони суперечать самі собі.
Простіше кажучи, коли про конкретний предмет Трумп сьогодні розповідає одне, а завтра – прямо протилежне і обурюється, коли йому нагадують його ж слова, то це нікого не дивує. Як написав один із колег, ніхто не знає, яку дикість ми будемо виробляти в його віці. Але тут фокус у тому, що якщо ми (я і він) доживемо-таки до такого віку, що навряд, і навіть якщо будемо виконувати якусь дикість, то робити це доведеться, не володіючи президентськими повноваженнями. Погодьмося, це дещо різні речі.
Так от, ці ізраїльські аналітики на початку військової операції флотського угруповання США в Ємені аплодували стоячи і заявляли, що ось тепер хусити нарешті догралися і питання з ними буде вирішено. Але тут є два моменти, які тепер вони вперто не згадають і вдаватимуть, що це зробили не вони, а, наприклад, Зінка. Та ми пам’ятаємо і нагадаємо про них. Це важливо для подальшої повісті.
Отже, захоплення від початку американських бомбардувань було не тільки інтенсивним, а й цілком предметним. Причому в перших повідомленнях про початок операції на цьому робився особливий акцент. Тоді було сказано, що американці прямо попросили Ізраїль не втручатися в хід операції, щоб не збільшувати масштаб конфлікту, і це було сприйнято як готовність Штатів швидко і конкретно вирішити проблему без сторонньої допомоги. Сама ж проблема, як було сказано вище, складалася з двох компонентів.
Перший – свобода судноплавства Червоним морем. Тоді було сказано, що Ізраїль має серйозні втрати від дій хуситів, бо порт Ейлат у Червоному морі практично залишився без вантажопотоку. Звісно, це стало не такою проблемою, як у Єгипту з його недовантаженням Суецького каналу, але все-таки. І ось учора Додік заявив, що отримав від хуситів «чеслово» про те, що ті не стануть обстрілювати судна, які входять в акваторію Червоного моря.
Але тут постає запитання про те, наскільки це слово поширюється на судна, що йдуть у той самий Ейлат, або судна, що перебувають під управлінням ізраїльських компаній чи, ще гірше – під ізраїльським прапором? Як ми пам’ятаємо, саме з цього хусити почали свою піратську війну в Червоному морі. Простіше кажучи, що буде з портом Ейлат: він відновить свою штатну роботу чи хусити продовжать обстрілювати судна, які буде запідозрено у співпраці з Ізраїлем?
Тобто чи досягнуто тієї мети, заради якої все це було розпочато і про що згадані діячі співали гімни та кантати? Адже вчора вони коментували це в такому ключі, що формально американці розпочали операцію для відновлення вільного судноплавства, і якщо хусити погодилися припинити піратство в морі, то мети вже досягнуто. Тобто товариш усе правильно сказав, і якщо хусити вже не чіпатимуть судна, то завдання виконано.
Але ми ж пам’ятаємо й інше, про що вони говорили на початку цієї операції, а саме про те, що буде знищено ще один потужний актив Ірану і тим самим Тегерану буде продемонстровано рішучість і певною мірою – можливі перспективи Ірану, якщо той не прийме ультиматуму Трумпа. І ось виявилося, що цієї теми Трумп не торкнувся взагалі. Який вигляд має цей аспект проблеми – взагалі невідомо. І зауважимо, що все це сталося в режимі сюрпризу для Ізраїлю, чиї інтереси саме в цьому вузлі – першорядні.
Таким чином, добре було б почути від тих самих осіб, які захоплювалися Додіком і його рішучими діями, ось просто зараз, коли той умив руки і заявив про те, що все вже зроблено і всі повинні демонструвати радість. Вони начебто й демонструють радість, але якось мляво, і чомусь ніяк не хочуть розповісти про те, наскільки їхні надії було виправдано ось таким вирішенням проблеми. Також вони не згадують про те, що всі ці заходи були пов’язані з іранською ядерною програмою і що за аналогією з цим «рішенням», може виникнути ще одне, вже з найбільш ключової для Ізраїлю теми. Звідси виникає питання про довіру до адміністрації Трумпа і взагалі –до США навіть у таких союзників, як Ізраїль.
КИДОК ПО-ЯПОНСЬКИ
Загалом уже всім зрозуміло, що, за великим рахунком, Трумпу глибоко начхати на те, що його «перемоги» чи інші демарші у зовнішньополітичній сфері взагалі ніяк не співвідносяться з інтересами союзників та партнерів. Усе це розраховано виключно на те, щоб зіграти на почуттях придонних верств власного суспільства. Мабуть, йому донесли слова Жириновського про те, що їхні перемоги засновані на тому, що ставку зроблено на бидло, а його в будь-якому суспільстві багато і часто – більшість. Трумп робить точнісінько те саме, і, мабуть, у Японії це чітко зрозуміли, а через те що менталітет там не дозволяє вступити у відкриту полеміку і закотити скандал, там просто роблять висновки і діють.
Тарифи, якими Трумп навантажив Японію, і заяви, які той зробив у сфері безпеки, в Токіо сприйняли прямо та без ілюзій. Простіше кажучи, там сприйняли базове гасло Трумпа «Америка понад усе» прямо і безпосередньо, а саме що більше не буде взаємовигідної співпраці і що Трумп тепер відкрито став на позицію «Інтереси Америки – за рахунок інтересів решти», в тому числі за рахунок найбільш вірних союзників, якою є Японія.
І в цьому випадку не раз довелося чути думку про те, що в принципі Трумп же правий, адже будь-яка держава передусім зобов’язана відстоювати інтереси своєї країни. От тільки, входячи в різні альянси, будь-яка така країна бере на себе зобов’язання уникати ситуацій, коли власні інтереси викликають конфлікт з інтересами партнерів і тим більше – союзників. І саме таке ставлення до своїх та чужих інтересів є основою довіри – тонкої матерії, яку неможливо виміряти грошима, але яка заробляється довгою, наполегливою і, головне – послідовною працею, і часто – працею не одного покоління. Причому все це – з напруженням інтелекту, економіки, політичних зусиль, дипломатії та всієї сукупності того, що і становить репутацію конкретної країни.
Для прикладу можна взяти швейцарські годинники, які являють собою еталон якості та досконалості в цій сфері діяльності. Таке реноме виникло не за один рік, десяток чи сотню років. І тепер, навіть якщо хтось здатний випустити виріб, ідентичний до мікрона швейцарському, шильдик швейцарської фірми просто своєю присутністю збільшить вартість їхнього виробу навіть не в рази, а на порядки. А все тому, що ринок і споживач довіряють якості виробника й тому імені, яке він заробляв десятиліттями.
Цей принцип справедливий і для держави, тільки така довіра має значно більшу вагу і потребує більшого часу, поту, крові та послідовних, передбачуваних і, головне – очікуваних дій, що саме по собі є вкрай складним завданням. І ось у США, незважаючи на низку провалів у діях, ця довіра була максимальною з можливих. Навіть помилки в якихось конкретних діях чи рішеннях утримували цю довіру на високому рівні, а інерція дозволяла пройти кризу з мінімальними втратами, бо сукупність попередніх дій дозволяла втриматися на плаву, адже всім було зрозуміло, що Штати намагатимуться все виправити саме для того, щоб не розгубити свою довіру і свій статус. А вони, як і у прикладі зі швейцарським годинником, якраз і дають ті бонуси, що недоступні іншим.
Але ось Додік показує всім, що він начхати хотів на цю саму довіру, і найсумніше, що цінність цієї довіри втратив не тільки він, але й політичні еліти США. Якби це було інакше, вони б уже знайшли спосіб, як заткнути цей фонтан дикості, що несеться з-під чуба. А раз так, то справа тут не в тому, що мудрі американці доумілися вибрати ось таке, а що американцям теж начхати на те, що титанічними зусиллями змогли напрацювати для них їхні попередні покоління. І ось Японія, в якій із цим усе гаразд, уже зробила свої висновки і поки повільно, але рішуче відчалює від Штатів, бо довіри до них уже нема.
Не вступаючи у словесні дебати, як це зробила Канада, наприклад, Японія діє найбільш рішучим чином. Будучи найкрупнішим держателем американських державних боргових паперів, вона почала їх розпродаж. Робиться це повільно, щоб не обвалити їх курс, але тут важливо те, що раніше Японія нарощувала обсяг цих активів, а тепер демонструє розворот на 180 градусів. Причому заміщує американські боргові зобов’язання такими азіатських держав, у тому числі й Китаю.
Крім того, Японія анонсувала закриття автозаводів трьох провідних компаній на території США, які зараз забезпечують там майже пів мільйона робочих місць. Все це теж робиться без зайвого драматизму і вже точно – без шуму в пресі та артикуляції зустрічних погроз чи чогось подібного. Слово сказано, справу зроблено, і далі – зміна курсу. Між іншим, ще дуже велике питання, у що виллється ця зміна курсу таких країн, як Японія чи Німеччина.
Адже в них дуже багата історія прокладання самостійних курсів, і, на відміну від багатьох інших країн, вони можуть закласти такий курс, що мало не здасться. І що найголовніше, відчувши смак цього нового, а по суті – добре забутого курсу, вони можуть переглянути своє позиціонування в цьому стрімко мінливому світі. Недарма ж сказано про те, що ті, хто забув свою історію, приречені на її повторення. Це справедливо для всіх, а особливо для Трумпа, який з історією не
І тут виникає, мабуть, дивний для Додіка парадокс. Адже та сама Японія теж може обрати аналогічне гасло «Японія понад усе» та плюнути на інтереси США. Ба більше, було б дивно, якби в Японії захоплювалися улюбленим гаслом Трумпа. І те ж саме можна сказати про інші країни. Причому, напевно, це більшою мірою стосується Європи, відносини з якою в США загалом були незмінними як мінімум з часів Першої світової війни.
КИДОК ПО-ЄВРОПЕЙСЬКИ
Напевно, зараз пішла така дивна і небезпечна смуга в розвитку людства, коли на перші посади держав обирають будь-кого, тільки не професіоналів, розумних, відповідальних і, головне – працездатних людей, спроможних гідно тягнути на своїх плечах ношу першого поста країни. Найчастіше тепер обирають популістів, різновидом яких є різного сорту клоуни, але тією чи іншою мірою таке програвалося завжди, коли суспільству хотілося якогось перформансу, проте зараз усе змінилося.
Складається враження, що суспільство педантично викреслює всіх, кого перераховано вище, і коли кандидата не можуть викрити в жодній із чеснот, начебто необхідних для глави держави, то залишаються у кращому разі нарциси, безвідповідальні, самозакохані типи або відверті клінічні ідіоти. І якби це був одиничний випадок, то це можна було б вважати ознакою гниття конкретного суспільства, але таке відбувається раз за разом і в різних країнах. І справа тут уже аж ніяк не в політичних уподобаннях, а в тому, що ідіот просто не може витримувати політичний курс у якомусь конкретному стилі.
І ось просто погляньмо на те, як розвиваються відносини Штатів з Європою, яка є колективним союзником і партнером США… поки що є. Біда шобли, яку набрав собі Трумп, – її бездонне невігластво. Напевно, зразком позамежної тупості є міністр оборони США, але там усі як на підбір. Так от, ці одноклітинні діячі розповіли дідові про те, що Штати мають негативний баланс товарообігу майже з усіма країнами світу, і тому треба на всіх, аж до пінгвінів, навалити мита.
Але тут є момент, який неосвічена шобла просто не здатна зрозуміти просто тому, що вона не читає власну серйозну пресу. Освіта тут ні до чого, бо Трумп явно набирав пацієнтів, що відрізняються чим завгодно, тільки не розумом. Але ж кілька десятків років американська преса співала оди і кантати про «золотий мільярд», основою яких є США. Зокрема, як головне досягнення Штатів за післявоєнний період подавали видалення з США більшості брудних і шкідливих виробництв, що дає американцям можливість жити на чистій землі. Ба більше, там завжди наголошувалося, що Штати можуть собі дозволити залишити розробки всього нового, що потім вироблятиметься поза США, а Штати зніматимуть із цього вершки.
Як приклад наводився Айфон, який виробляється десь за океаном і виробник отримує не більше 5% від прибутку, який отримує компанія «Еппл». А в самих Штатах розташований офіс компанії і нема нічого брудного. Вони навіть телефони виробляють із переробленої сировини. І довгий час це було предметом гордості. Воно й зрозуміло, адже виходить, що компанія виробляє свій продукт за океаном, а прибуток іде в США, де й оподатковується. І так – за що не візьмись. А металургія взагалі ставилася за приклад саме в такому плані.
Ба більше, еталоном були сфера послуг і хайтек, коли ті самі «Майкрософт» або «Гугл» завдяки своєму монополізму збирали вершки по всьому світу, навіть не продаючи нічого матеріального, але формуючи потужні фінансові потоки в США. І ось це у Додіка не включили в загальний баланс абсолютно, як не включили й ті гігантські інвестиції, які виникли шляхом продажу тих боргових зобов’язань, про які йшлося у блоці про Японію.
Виходить, що та сама Японія або Європа, що заробляють гроші на продажу своїх товарів у США, потім вкладали ці гроші знову в економіку США, але й цього Додік теж не порахував. А такий обіг фінансів якраз і було забезпечено до США як політичного та фінансового центру світу. І ось тепер те, чим Америка пишалася кілька десятків років, а саме здатністю заробляти не на експорті саме товарів, а ось у такий спосіб, тепер Трумп назвав шахрайством і почав усе ламати не лише щодо фінансів, а й щодо політики.
Шкода, завдана ним довірі США, на мій дилетантський погляд, уже подолала точку неповернення, і хоч би яким геніальним виявився наступний президент, він уже не зможе повернути те, що було зовсім недавно. З постіндустріальної мегаімперії Трумп перетворює країну на щось, що віддаляється на крок, а то й на два назад. Але крім цього, він звільняє найбільш рибне місце для когось іще, і якщо раніше на нього просто ніхто не претендував, то тепер ситуація різко змінюється саме в плані усвідомлення того, що воротаря на воротах вже немає і треба користуватися моментом.
І ось просто зараз Європа посилає чіткий сигнал того, що попри всі нюанси і дуже довгий сон розуму, ситуація починає змінюватися просто тому, що довіра до Європи залишилася на місці і, між іншим, туди побігли капітали, що пішли з США. Зокрема, вони побігли до Німеччини. І ось на цьому тлі щойно обраний канцлер Фрідріх Мерц буквально наступного дня опинився в Парижі, де зустрівся з президентом Макроном, відомим своєю жорсткою позицією щодо дивацтв Додіка. І ось у якому ключі відбулася ця зустріч:
Обидва європейські важковаговики опинилися на одній хвилі з цілої низки важливих питань, і, зокрема, про гарантії ядерної безпеки, яку Франція запропонувала країнам ЄС. Схоже на те, що збіг позицій щодо ключових питань міжнародної політики у двох лідерів виявився практично стовідсотковим. Наступна зустріч відбудеться у форматі 3+3. Тобто, крім обох лідерів, на переговорах будуть присутні міністри закордонних справ та оборони. Можна не сумніватися, що саміт пройде не тільки для того, щоб просто поговорити.
Саме зараз формується хребет раніше безхребетної Європи, яка спиралася на США. Цей час уже минув. Інша справа – наскільки швидко вдасться реалізувати нову силову конструкцію, але схоже на те, що енергії цих двох джентльменів вистачить для того, щоб витримати не лише потрібний напрям, а й потрібний темп. І на цьому тлі зараз дуже цікаво те, яку позицію займе Велика Британія. Адже на відміну від Німеччини та Франції, наприклад, вона має негативний баланс у торгівлі зі США, проте тарифи отримала й вона. Незважаючи на всі попередні відносини, Трумп здатний вбити довіру і в Лондоні. І хай і не так прямо, як Франція, але Велика Британія теж висловлювалася в тому плані, що якщо Штати здуються з Європи, то вона також може розкрити свою ядерну парасольку над Європою.
Словом, якби пів року тому хтось сказав, що Трумп зможе настільки глибоко закопати авторитет США, ні я, ні хтось інший у це не могли б повірити. Але дідусь трудиться далі. Крекче і копає все глибше. А тим часом стрімко формуються нові зв’язки – в обхід США. Причому незалежно від того, де це відбувається, зв’язки будуються саме на тому фундаменті, який планомірно вбиває Додік, – на довірі.